2018. ДЕРЕВСЬКА Олександра Аврамівна. Стрельченко Г. С. Книга "Жінки Роменщини", м. Суми

ДЕРЕВСЬКА (Семенова) Олександра Аврамівна (23.04.1902 р., м. Грозний, - 22.06.1959 р., м. Ромни) - мати-героїня (1974р.). Народилася в сім’ї робітника нафтових промислів Аврама Нестеровича Семенова.

Доля цієї жінки була дуже суворою. В 14 років її віддали заміж за старого чоловіка. У п’ятнадцять вже народила дитинку, хоч сама ще була дитиною. Тяжка пра­ця по дому зморювала її. Одного разу, годуючи немовля, заснула і придушила його. Скільки сліз виплакала за дитинку та просила у Бога другу. Не дав.

Згодом розпочалась громадянська війна. Після навчання в жіночій гімназії Шура пра­цювала дієтсестрою в Грозненському військовому госпіталі № 55. Тут вона познайомилася з пораненим червоноармійцем Омеляном Костянтиновичем Деревським, який став її чоловіком.

Одного разу зустріла на вулиці заплаканого племінника. Мати померла. Забрала його до себе. А невдовзі, готуючи їжу,раптом почула від нього: «Мамо» І прокинулось материнське серце! Вона стала матір’ю! З того часу почала збирати дітей громадянської війни, Великої Вітчизняної.

Молода сім’я забрала до себе Дмитра, рідного сина Омеляна від першого шлюбу, пізніше Деревські удочерили дівчинку Панну, мати якої померла, а потім сім’я поповнилася Тимофієм, рідним братом Омеляна (загинув на фронті в роки Великої Вітчизняної війни).

Було й таке. Зустріла якось хлопчика з німецької родини, привела додому. Діти кинулись бити його. Олександра Аврамівна пригорнула хлопчика до себе. Зібрала всіх дітей і сказала: «Хто образить цього хлопчика, той не мій син і не моя дочка. Запам’ятайте! Якщо діти всього світу будуть дружити, на планеті ніколи не буде війн. Німець і фашист - це різні поняття».

На початку тридцятих років у період боротьби з безпритульністю усиновити дитину з дит­будинку було набагато простіше, ніж зараз. Деревські вирішили взяти в сім’ю не одну дитину. Олександра відправилася в дитбудинок. Діти спали після обіду, в палаті було тихо. Раптом з ліжечка біля вікна піднялася стрижена дитяча голівка і заявила: «Мамо, я тут, іди сюди». Олек­сандра кинулася до дитини, і, хоча вона планувала взяти хлопчика, жінка сказала директору: «Оформляйте, чули, вона мене впізнала». Так в сім’ї з’явилася дворічна Валюшка (Валентина Потєхіна). Про це сама Валентина розповідає в книзі «Листи до матері» в розділі «Все почи­нається з сім’ї». Потім сім’я Деревських поповнювалась іншими дітьми в різних містах.

Омелян Костянтинович працював на нафтових промислах, тому сім’я часто переїздила з місця на місце: м. Грозний, ст. Вознесенська, м. Майкоп, Азербайджан - м. Пуга, острів Сахалін - с. Охта, м. Сизрань, с. Відважне на Ставропольщині, N5 Куйбишев...

У 1940 році в сім’ї Деревських виховувалося 9 дітей. З цього часу Олександра Аврамівна стала домогосподаркою і повністю присвятила себе вихованню прийомних дітей.

Велика Вітчизняна війна 1941-1945 років була тяжким випробуванням не тільки для до­рослих, а й дітей. Особлива сторінка в історії цієї війни - це блокада Ленінграда. Тисячі людей помирали від голоду в холодних квартирах, біля станків на заводах, прямо на вулицях міста. А тих, кого вивозили з блокади, рятували від наслідків голодування добрі люди. Серед таких людей була і Олександра Деревська. В 1942 році вона взяла в сім’ю зразу 17 дітей - ленінградців, хворих, знесилених, ледве живих. В числі тих дітей була Ліда. За її власними словами дівчинка пережила в сім’ї Деревських своє друге народження (Лідія Омелянівна Тищенко (Деревська).

У 1945 році сім’я Деревських переїхала в м. Ромни. Історія цього переїзду така. Омелян Костянтинович в пошуках роботи відправився на Україну, і доля завела його в м. Суми. Якраз на той час в районі Ромен і Конотопа було вирішено організувати розвідку нафти. Деревському запропонували викладати в Роменському фабрично-заводському училищі (були колись такі ФЗУ, які потім реорганізувалися в ПТУ), Омеляну сподобалося наше чисте, зелене місто. Місцева влада Ромен пообіцяла йому житло для його великої сім’ї.

Сім’я Деревських відправилася на Україну в останні дні листопада. Переїзд був тяжким. Це були післявоєнні часи, не вистачало транспорту. Ледве вдалося добитися дозволу на вагон-теплушку, який чіпляли на станціях до поїздів, що йшли в потрібному напрямку. Добира­лися на Україну більше трьох тижнів. По дорозі бачили багато сіл, станцій, міст, зруйнованих німцями, розбиту військову техніку, яку ще не встигли прибрати з колишніх полів битв. В Ромни прибули за декілька днів до Нового 1946 року. У великому будинку з 6 кімнат з садом і колодязем у дворі по вул. Інтернаціональній, 14 (зараз вул. Інтернаціональна, 22) почався для сім’ї Деревських новий період життя.

У Ромнах сім’я поповнювалася новими дітьми. Останньою була Катя. Катерина Омеля­нівна Кононенко-Деревська проживає зі своєю сім’єю в місті Ромни.

На початку 50-х років у сім’ї Деревських виховувалося 43 дітей, з них 27 учнів, решта - дошкільного і ясельного віку.

Велика сім’я... і всього дві жіночі руки. Як же встигали вони все зробити? Вся робота в сім’ї була розподілена. Олександра Аврамівна взяла на себе готування їжі і прання. У кожного з дітей були свої обов’язки: митгя підлоги, посуду, догляд за городом і підсобним господарством (корова, свині), інші роботи по дому, саду; двору. Старші діти доглядали за меншими. Хлопці допомагали батькові. Для сім’ї була виділена вантажна машина, якою їздили по дрова, сіно, торф, продукти, виїжджали на прогулянки.За машиною теж доглядали старші хлопці. Мама вимагала від дітей добросовісного виконання їх обов’язків, бо сама все робила старанно. А роботи було стільки, що діти не бачили, коли ж мама спить. А крім роботи потрібно було і лікувати дітей, і посварити, і розсудити, і похвалити, і приголубити, і про школу та дитсадок розпитати, і..., і...

Та головним було те, що у дітей були мама і батько, була сім’я, дім. Діти, особливо мен­ші, часто ходили за Олександрою Аврамівною по п’ятах, повторюючи таке прекрасне слово «мама». Одного з хлопчиків, який найбільше тримався за мамину спідницю, прозвали в сім’ї «Вітя -Хвостик».

Все життя Олександра Аврамівна брала в сім’ю часто дітей хворих, слабих, тих, кому особливо були потрібні материнський догляд, тепло материнських рук, ласка, доброта. І, завдяки старанням матері, діти одужували, піднімалися, росли здоровими. Сім’я отримувала листи, телеграми, посилки навіть із-за кордону, тобто про подвиг жінки знали за межами Батьківщини. Шефи подарували піаніно і скрипку. Поет Павло Тичина подарував стільки книг, що хватило б на цілу бібліотеку.

29 травня 1952 року О.А.Деревській було призначено персональну пенсію місцевого значення, а 26 квітня 1958 року пенсія була подвоєна.

Велику роль відіграв батько сім’ї - Омелян Костянтинович, адже без нього сім’ї б не було. В 1953 році Омелян Костянтинович залишив сім’ю. Він помер 6 травня 1959 року в Росії, похований в м. Сальську Ростовської області.

Останні сім років життя Олександра Аврамівна була прикута хворобою до ліжка.

25 червня 1959 року перестало битися серце Матері. Із 28-ми міст колишнього Радянського Союзу з’їхались діти, щоб провести матір в останню путь. Похована вона в Ромнах на місь­кому кладовищі. На постаменті пам’ятника написано: «Земний уклін тобі, наша незабутня. Ти наша совість, наша молитва, мамо! Твої діти» А далі імена...імена... імена... Сорок вісім.

Чим можна виміряти той материнський подвиг, який здійснила жителька нашого міста Олександра Аврамівна Деревська - єдина в світі жінка, яка виховала чужих дітей: 17 дочок і 31 сина, обдарувала їх теплом і ласкою.

Символічно, що родина, в якій були українці, росіяни, мордвини, чуваші, німці, прожива­ла на вулиці Інтернаціональній. Все її життя, щедро роздане дітям, було втіленням доброти, сердечності, людяності. На цьому ґрунті зростали діти, окрилялись та йшли в життя.

За життя Олександра Аврамівна одержала дві нагороди: медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» (1946р.), орден Трудового Червоного Прапора (1948р.).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 20 березня 1974 року О.А. Деревській при­своєно почесне звання «Мати - героїня» (посмертно). «Відзначаючи високий материнський подвиг, виняткову самовідданість і патріотизм Деревської О.А, яка усиновила в роки війни 48 дітей різних національностей і виховала їх, присвоїти Деревській О.А почесне звання «Мати - героїня».

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 12 травня 1974 року №256 Роменській школі-інтернату присвоєно ім’я О.А. Деревської. Від серпня 1974 року в школі-інтернаті діє музей Матері-героїні, якому у вересні 2004 року присвоєно звання «народний». У травні 2006 року музей отримав Диплом І ступеня обласного огляду-конкурсу музеїв «Свята спадщина» в номінації серед інтернатних закладів.

6 березня 1982 року до 80-річчя від дня народження Матері-героїні перед школою-інтернатом відкрито Пам’ятний знак О. А. Деревській. Про Олександру Аврамівну та її сім’ю написані книги: «Сім’я Деревських» (1976р.) - автор Ірина Шкаровська; «Ти наша совість» (1978р.) - автор Георгій Семенов; багато віршів, пісень. У поета Олекси Ющенка є поема «Роменська мати». До 100-річчя з дня народження вийшла у світ книга «Листи до Матері». Її автори - дочки Олександри Аврамівни Валентина Потєхіна (Деревська), Лідія Тищенко (Деревська), Алла Сербіна (Дерев­ська). На Київській студії документальних фільмів створено документальний фільм «Роменська Мадонна» (режисер А. Слісаренко), який на XVI Всесвітньому фестивалі документальних фільмів у м. Лейпцігу в 1972 році одержав головний приз «Золотий голуб». На кіностудії імені О. Довженка знято художній фільм про сім’ю Деревських «Свято печеної картоплі».

Іменем О.А. Деревської названа вулиця в нашому місті, а на небі сяє зірка Олександри Аврамівни - планета №2400, відкрита вченими Кримської обсерваторії. На сьогоднішній день діти і онуки Деревських живуть у різних містах України, Росії, в Казахстані, Ізраїлі. У Ромнах живуть Лідія, Валерій, Віра Велика, Наталія, Катя, Віктор. Рід Деревських розрісся на весь білий світ, і не буде йому переводу.

6 травня на могилу Олександри Аврамівни приходять її діти, онуки, правнуки, які через все своє життя несли, несуть, будуть нести вічну пам’ять про свою Матір, бабусю, прабабусю, відому в світі Роменську Мадонну Деревську.