2012. Тетяна Лісненко. Олександрі Деревській

Серед квітучих парків і алей,

Де щедрий сміх, малечі голоси,

Святкуєм знову справжній ювілей

Жінці Добра, Славетності й Краси...

Ти – неземна! Ти в світі цьому – диво!

Ти літо й осінь, весни і зима.

Вік прожила урочисто й красиво,

Хоч в ніч сльозу втирала крадькома...

Твої літа, неначе гральні карти:

Печаль і радість, смуток і жалі...

Ти твердо знала: жити тобі варто,

Щоб нести дітям ніжність на крилі...

Хоча й чужим, але відверто й щиро

Всім віддавала щедрість і тепло.

Ти так жадала затишку і миру,

Щоб дітям тим всім радісно було.

Неначе птаха билася в тривозі,

Сімейний вогник ніжно берегла.

Де б не була: чи вдома, чи в дорозі, -

А стежка до дітей тебе вела.

О, скільки серця! Скільки тої сили!

Скільки тепла і волі, і снаги!

Терпіння в долі пошепки просила,

Коли у душу падали сніги...

А ти жила! Ти мусила, бо знала:

Все проросте, що зерном віддаси...

Отож ростила, пестила, плекала...

Ти – Жінка незвичайної краси!

Сьогодні знов цвітуть шалено віти:

І абрикоси, й сливи, й яблуні...

І знову в школі внуки твої й діти,

Звучать вірші і радісні пісні.

Ти чуєш, Мамо, світ тебе вітає,

Твій подвиг - у Добро перероста.

Він живить нас! Він в душах проростає,

Ти, Мамо, - Діва - чиста і свята!

Уклін тобі, велична і багата,

Твій рід - неначе зерно із ріллі...

Отож усіх вітаємо із святом

На цій Роменскій вславленій землі!