Статьи

Є кілька мотивів, що покликали мене написати цю статтю про Велику Людину, Людину з Великим Серцем, чий Материнський Подвиг належить усьому людству. Нещодавно минув її день народження, трохи більше як півстоліття тому її було відзначено високим званням «Мати-героїня». Є ще один мотив, але про нього — в кінці статті, оскільки він гіркий і про нього мені важко писати, але доводиться..

Є в нашому літописному місті будинок, адреса якого відома не тільки в Ромні, але й далеко за межами України. Тут, у невеликому одноповерховому будинку недалеко від залізничного вокзалу, жила проста жінка, мати сорока восьми дітей. Саме вона з’єднала їх в одну сім’ю, стала їм рідною ненькою, їхнім високим життєвим ідеалом і совістю.

Сьогодні рід Деревських, про який знають у всьому світі, налічує сотні чоловік. Вже четверте покоління його носить це прізвище. Його дала своїм дітям проста жінка-трудівниця, жінка-мати, жінка-героїня, яка зігріла своїм материнським теплом, зростила і вивела на широку дорогу сорок вісім дітей-сиріт різних національностей.

«Ми — Деревські», — заявляють про себе її діти у Ромнах, Якутії і на Таймирі, в Тюмені і на Далекому Сході, в Москві і Києві, на Донбасі і в Казахстані.

Жил на свете человек

Александра Аврамовна Деревская (девичья фамилия Семёнова) родилась 6 мая 1902 года в семье работника нефтепромыслов. До 1918 года Александра училась в женской гимназии. Потом стала работать в госпитале в родном городе. Тут она познакомилась с раненным красноармейцем Емельяном Константиновичем Деревским, который стал её мужем.

Своих детей у семьи не было. Деревские взяли на воспитание троих детей-сирот. Супруги не были по профессии педагогами, но они умели в своей дружной семье повседневно утверждать дух взаимопомощи, уважения друг к другу, стремление к знаниям, к честному труду. А у самой Александры Аврамовны крепло стремление обогреть своим теплом, душевностью, нежностью, заботливыми руками всех тех деток-сирот, которые встречались на её жизненном пути и, которые, по её мнению в этом нуждались.

В суровые годы Великой Отечественной войны в полной мере раскрылись благородство и самопожертвование семьи Деревских, когда они в свою и без того многочисленную семью взяли на воспитание семнадцать маленьких ленинградцев, родители которых погибли на фронте или умерли от голода.  

К концу войны Деревские усыновили и удочерили 35 сирот. Здесь нашли семейный уют дети русских, украинцев, узбеков, евреев, немцев, мордвин, чувашей и представителей других народов.

А.А. Деревская умерла 22 июня 1959 года, была похоронена на городском кладбище в городе Ромны. На её могиле установлена плита: «Ты наша совесть, наша молитва Мама. Земной поклон тебе. Твои дети (далее перечислены имена 48 детей)».

Именем А.А. Деревской названа малая планета № 2400.

Как ты понимаешь слова, написанные на памятнике А.А. Деревской?

Источник:

Статья «Александра Аврамовна Деревская», стр. 143, рубрика «Жил на свете человек», параграф 16 «Семья и семейные отношения», раздел «Учимся развивать свою любознательность», автор Л.Ф. Иванова.

Обществознание. 6 класс : учеб. для общеобразоват. организаций / О-28 (Л.Н. Боголюбов и др.). М. : Просвещение, 2019. – 159 с. : ил. – ISBN 978-5-09-070424-3.

Читатели «Публики» просят рассказать о замечательных людях, живших в их местности. Но не обо всех мы можем найти материал на целую газетную по­лосу. Поэтому иногда в «ЖЗЛУ» будут публиковаться несколько статей о героях из писем и звонков в редакцию.

Приглашаем читателей стать авторами таких статей. Расскажите о замечатель­ных людях, которые родились, жили, работали в вашем городе или селе.

РОМНЬІ, город (Сумская обл.)

Александра Деревская. Роменская Мадонна

Торік восени в Ромнах відбулася двадцять перша зустріч сім’ї Деревських. Для тих, хто не в темі: Олександра Аврамівна Деревська разом з чоловіком Омеляном Костянтиновичем із 1919 до 1959 року прийняли у свою родину й виховали 48 осиротілих хлопчиків і дівчаток різних національностей. Незважаючи на війни, голод, розруху й не завжди схвальні погляди оточуючих. Постійно організовуючи себе і дітей, піднімаючи моральну планку сім’ї та суспільства в цілому.

До минулого року в Ромнах у школі-інтернаті, яка майже 45 років поспіль носила ім’я О.А. Деревської, був музей. Проте вітер змін виявився настільки потужним, що частину експонатів випадкові перехожі підібрали на вулиці (у прямому сенсі цього слова).

Тоді Громадська організація «Меморіал Подвигу Роменської Мадонни», головою якої є сєвєродончанка Алла Сербіна (у дитинстві – Світлана Деревська), головний редактор сайту http://www.derevskaja.com/

(віртуального музею Олександри Аврамівни), не на жарт забила на сполох.

І, на щастя, була почута.

Шостого вересня 2019 року в Роменській СЗОШ № 2 ім. Академіка А.Ф. Йоффе, де свого часу навчалися одинадцятеро дітей Деревських, урочисто відкрито музейну експозицію, присвячену пам’яті матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської. Частину експонатів передав до музею «Меморіал Подвигу Роменської Мадонни».

Кошти на експозицію виділила Роменська міська рада. А організаційні питання, які виникали, оперативно вирішував колектив школи на чолі з директором Лідією Скрипкою у тісній взаємодії з нащадками Деревських.

Таким чином,

Александра Деревская вырастила 48 приемных детей. Сначала государство было благодарно подвигу матери, а через несколько лет семью «ликвидировали»

Приемной маму дети не считают. Это их родная Мама (пишут про нее только с большой буквы), которая сумела в сложное время защитить детей.

Александру Деревскую называют роменской мадонной. Героическая женщина усыновила 48 детей, жили они в городе Ромны, на Украине. Но мало кто знает, что история матери-героини началась на Волге, в Куйбышевской области, среди Жигулевских гор. Именно здесь Александра помогла многим детям пережить войну.

«Будет у тебя мама»

Своих детей у Александры Деревской (в девичестве Семеновой) не было. О том, почему так вышло, известно немного, да и в семье это не обсуждалось. В одной из биографий Александры говорится: в 16 лет Сашу выдали замуж. У них с мужем Иваном родилась дочь, они ждали второго ребенка. Но грянула эпидемия тифа: муж и дочка умерли от болезни. Родной матери Шуры в живых уже не было. В отчаянии Шура решилась на аборт. Врачи предупредили: детей у женщины уже не будет.

После собственной трагедии Шура поняла, что хочет помогать людям. Девушка пошла работать в госпиталь и там познакомилась с будущим мужем Емельяном Деревским.

Емельян был вдовцом: от первого брака у него остался сын Митя. Мужчина переживал, что мальчик растет без матери. Шура пообещала: будет у него мать. И молодые люди усыновили Митю. Скоро Деревские взяли к себе

Дети Деревской пишут слово «Мама» с заглавной буквы. Мадонной женщину уже после её смерти окрестили снимавшие об уникальной семье фильм кинодокументалисты

Подвиг Александры Деревской до сих пор никто не смог повторить.

Ее хоронили все сироты города. За гробом шли воспитанники двух детских домов и маленький детский оркестр, малыши шли впереди процессии и устилали ее последний путь цветами. Так прощались с Александрой Деревской, ставшей мамой для 48 приемных детей. Она брала в семью самых слабых и больных малышей, тех, кто был обречен и, вопреки всему выхаживала, побеждала смерть. Но ее большое материнское сердце не выдержало, когда этих детей у нее забрали. О своей МАМЕ 63.RU рассказали дочери Алла и Вера.

Які проблеми стоять перед вами зараз на шляху збереження історичної пам’яті О. Деревської?

Вникаємо в суть поняття «Історична пам'ять».

У Вікіпедії зазначено: «Історична пам'ять — сукупність донаукових, наукових, квазінаукових і ненаукових знань та масових уявлень соціуму про спільне минуле. Ключовою функцією історичної пам'яті є передача досвіду та знань про минуле, як основи самоідентифікації. Без історичної пам'яті неможливе відтворення історії суспільства. Вона є успадкуванням минулого досвіду, що опредметнюється у відповідних культурних формах (традиціях, пам'ятках, мемуарах, тощо), а також існує у вигляді історичної свідомості народу. Одним із її виявів є спогади учасників історичних подій, їхні усні перекази, письмові свідчення...»

Історик та політолог, голова правління Інституту української політики Кость Бондаренко переконаний, що:

Відкритий лист роменцям від родини Деревських

Незабутнє

Ми, учасники традиційної зустрічі у Ромнах нащадків Матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської, хочемо висловити щиру вдячність усім, з ким звела доля у вересні цього року на гостинній роменській землі. Наш теперішній душевний підйом, можна сказати, діаметрально протилежний тому емоційному стану, в якому ми опинилися під час минулорічної зустрічі. Тоді нас дуже засмутили і насторожили деякі суспільні тенденції, що виразно проявилися у житті Ромен.

Припинила своє існування школа-інтернат імені О.А. Деревської, а відтак – і Народний музей Матері-героїні, експонати до якого багато років збиралися небайдужими людьми. Деякі з цих дорогих дітям Деревських реліквій опинилися на смітнику, отже, втрачені назавжди…

Рік тому Ромни занехаяли унікальний музей... Але ж ім’я цієї жінки надавало (і надає!) іміджу міста особливого, неповторного забарвлення. Тривожила подальша доля пам’ятника Олександрі Аврамівні, що з 1982 року стоїть біля колишньої школи-інтернату: чи не час знайти в Ромнах для нього інше, більш вмотивоване публічне  місце і хто не допустить його руйнування? До того ж у вашому чудовому краєзнавчому музеї зникли з експозиції фактично всі раритети, пов’язані з образом Роменської мадонни.

І ще одна прикрість: вулиця, на якій у 1940-50-х роках жила велика багатонаціональна сім’я Деревських, носила символічну назву Інтернаціональна. Та пару років тому її перейменували. Ми не проти увічнення у назвах вулиць пам’яті про достойних людей, але ж не все підряд з недавнього минулого відправляти на смітник Історії. Це важко назвати мудрістю.

Можливо, до певної міри обставини, що спричинили ці неприємні події, і вважаються об’єктивними. Однак багато чого можна (нехай і надзусиллями) виправити, змінити, створити, якщо є на те добра воля. І ви, роменці, таки її продемонстрували.

Хочеться зараз назвати хоча б декого, хто проявив цю волю – і на суспільному рівні, і на особистісному. Заздалегідь просимо вибачення в тих достойників, хто не потрапив до цього переліку. Їх насправді більше, що нас дуже тішить.

Почнемо з навчального закладу, який сьогодні став потужним осередком збереження пам’яті про материнський подвиг

Смотреть фотоотчет о событии

6 вересня в Роменській СЗОШ №2 ім. акад. А.Ф.Йоффе відбулося відкриття меморіального куточка, присвяченого пам’яті Матері-героїні О.А.Деревській, яка з 1919 до 1959 року виховувала прийомних дітей різних національностей.

На заході були присутні члени сім’ї Деревських, представники міської влади, громадськості міста, музейні працівники, педагоги.

У центрі експозиції - бюст Матері-героїні зі словами:

Смотреть фотоотчет о событии

Ромни, вулиця Інтернаціональна, 14.

Ця адреса відома не тільки в нашому міс­ті. а й далеко за межами України.

Тут у невелико­му одноповер­ховому будинку жила проста жін­ка, мати сорока восьми дітей. Це вона з'єднала їх в одну сім'ю, стала рідною ненькою, високим жит­тєвим ідеалом і совістю.

Сьогодні рід Деревських, який знають у всьому світі, налічує сотні чоловік. Уже чет­верте його поко­ління носить це прізвище.

«Ми - Деревські», - заявляють про себе її діти в Ромнах, Якутії і на Таймирі, в Тюме­ні і на Далекому Сході, в Москві та Києві, на Дон­басі й у Казахста­ні. Жива ниточка цього роду десяти­літтями тягнеться від