2002. «ТИ НАША СОВІСТЬ, МАМО!» С. Козієнко. «Поштовий вісник», № 26, 12 липня
«ТИ НАША СОВІСТЬ, МАМО!»
Її іменем названа Мала планета. Зоря небес, вічна сестра милосердя, чия перемога на війні визначалася не числом чужих втрат, а числом врятованих душ!..
На адресу Дирекції «Видавництво «Марка України» надійшов лист від А.Сербіної (Деревської) з міста Сєвєродонецька Луганської області. В ньому говориться:
«Шановна Валентино Василівно!
Прийміть сердечну подяку за чудовий конверт, присвячений пам’яті дорогої мені Людини – Мами. Це безцінний дарунок до її 100-річного ювілею, який ми відзначили 6 травня 2002 року.
Низький уклін керівництву і всьому коллективу «Видавництва «Марка України», художнику Олегу Курішко, всім творцям художнього конверта з орігінальною маркою, присвяченою Матері-героїні Олександри Деревської.
Це – і мініатюрний пам’ятник Людині, все життя якої було і залишається втіленням Доброти, Милосердя, Гуманізму, і багатотисячна реліквія, яка в будь-якому населенному пункті України може послужити початком великої розмови про любов і відданість дітям, духовність, патріотизм.
Сім’я Деревських і моя сім’я бажають Вам здоров’я, успіхів в житті, праці і творчості»
Автор листа А.Сербіна (Деревська) – одна із дітей, врятованих Олександрою Аврамівною, разом з іншими своїми братами і сестрами чимало зробила для збереження пам’яті про великий материнський подвиг славної жінки-патріотки. З їхньої ініціативи у липні 1996 року вийшов у світ перший художній конверт, присвячений Матері-героїні.
І ось новий художній конверт з орігінальною маркою на честь 100-річчя з дня народження Олександри Деревської.
Хто ж така Олександра Деревська, чиє ім’я увічнено на конверті і марці?
З офіційної довідки сумського краєзнавчого музею.
Олександра Аврамівна Деревська (дівоче прізвище Семенова) – жінка-мати, яка усиновила, виростила і виховала сорок вісім дітей-сиріт різних національностей, батьки яких загинули на фронтах громадянської і Великої Вітчизняної воєн.
Народилась у 1902 році в м. Грозному в сім’ї робітника-нафтовика. Навчалася в гімназії, одержала звання домашньої вчительки. Вийшла заміж за бухгалтера, значно старшого за неї. У них народилася донька, але померла зовсім маленькою. Олександра Аврамівна пішла від чоловіка. У 1918 році стала працювати медсестрою у червоноармійському госпіталі, де познайомилась з червоноармійцем Омеляном Деревським і незабаром стала його дружиною.
У роки Великої Вітчизняної війни Деревські жили у місті Ставрополі Куйбишевської області. У Ромнах Сумської області сім’я Деревських жила з 1946 по 1959 р.р.
Померла у 1959 році.
За життя О.А. Деревська була нагороджена Орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю «За доблестный труд в Великой Отечественной войне 1941-1945 г.г.», а посмертно (1974 р.) їй присвоїли почесне звання «Мати-героїня».
Про неї розповідає документальний фільм А.Слюсаренка «Роменська мадонна», її ім’ям названі школа-інтернат і одна із вулиць у місті Ромнах. У Роменському краєзнавчому музеї О.А.Деревскій присвячено одну з експозицій.
У 1982 році в Ромнах встановлено пам’ятник матері-героїні роботи скульптора В.Міненка, архітектора А.Сіпка.
Із спогадів А.Сербіної (Деревської)
...Висока, струнка, худенькі плечі, гладенькі, темні з сивиною коси, дуже добрі очі. Лагідна, ніжна, погляд так і іскриться теплом, здається, всіх обігріла б, захистила б від біди – такою залишилась у моєй пам’яті наша Мама.
Десятки осиротілих дітей оточила вона увагою, турботою і материнською ласкою. Журналісти й письменники стверджують, що добрі руки й серце Мами торкнулися шістдесяти дитячих доль. Можливо. Я знаю в сім’ї нас було сорок вісім дітей. У роки війни старші пішли на фронт.
В останній період, нас дітей, було 42, двадцять шість школярів, решта – малята. Важко, часом голодно жили ми в ту нелегку пору. Але жили дуже дружно. У пам’яті зберіглися радість спілкування з Мамою і названими братами й сестрами, тепло великого дому, потреба турбуватися про менших, слабких.
Зростали ми в праці. Зразком невтомної трудівниці для нас, дітей, була Мама. Нагодувати, одягти і взути, обіпрати, а найменшеньким ще й колискову заспівати... На всіх вистачало у неї материнського тепла і ласки.
Мамині уроки доброти, людяності, працелюбства засвоїли ми на все життя. Давно немає серед живих нашої Мами, та світла пам’ять про неї живе і буде жити в серцях її дітей, внуків, правнуків...
Багато років у нашій сім’ї існувала добра традиція: один раз в три-п’ять років ми приїжджали в Ромни з сім’ями, дітьми, внуками на могилу Матері вшанувати її пам’ять. Нині ми, дорослі діти Олександри Аврамівни, живемо в різних країнах СНД: в Україні, Росії, Казахстані. Вік і стан здоров’я старших, різке подорожчання життя стали нездоланними перепонами для поїздок на такі зустрічі...
Та хочеться вірити, що труднощі і незгоди нинішного життя не зроблять жорстокими наші серця і не витравлять із душ Добро, яке вклала в нас в дитинстві Мама. Надіюсь, важкі часи ми переживемо і, як бувало, зберемося разом великою сім’єю в домі нашого дитинства родинами. З дітьми, внуками прийдемо на міський цвинтар поклонитися могилі Мами, покласти квіти до обеліска, на якому викарбовані слова:
«Ти наша совість, мамо. Земний уклін тобі, твої діти». І під цим – сорок вісім імен...
Станіслав Козієнко, «Поштовий вісник», № 26, 12 липня 2002 року