2013. ЗУСТРІЧІ З ДЕРЕВСЬКИМИ. Л.Скрипка. «РОМЕН», літературно-історичний альманах, №1(27)

ЗУСТРІЧІ З ДЕРЕВСЬКИМИ

Доля розпорядилася так, що тільки чотири роки тому, під час одного з відвідувань Деревськими Ромен з’ясувалося: старші діти сім’ї після переїзду в Україну з Отважного, Куйбишевської області в 1945 році навчались в Роменській СЗОШ № 2. З того часу й зав’язалася наша дружба з Аллою Іванівною Сербіною (Аллою-Світланою).

Із часом з’ясувалося, що навчалося чотирнадцять, а може і шістнадцять дітей Деревських. У своїх спогадах вони називають учителів, які допомагали вчитися, особливо опановувати українську мову. Запрошуючи додому для консультацій і, незважаючи на голодні післявоєнні роки, маючи власних дітей, вони обов’язково пригощали супом та іншою їжею. Згадували про яблуневий сад біля школи та про те, як чергові на перервах розносили у кошиках яблука для учнів.

Крок за кроком ми відновлювали сторінки історії школи, пов’язані з ім’ям славетної жінки-матері Олександри Аврамівни Деревської.

Через деякий час установили зв’язки з однією із старших доньок Валентиною Омелянівною Потєхіною (Валей большой), яка тоді проживала в Ростовській області Росії. Вона написала декілька змістовних і відвертих листів щодо проживання в сім’ї. Надіслала атестат про закінчення школи № 2 за підписом директора Супруна М.А. та фотографію свого випускного класу, на якому легко впізнати відомих у той час учителів: Куринського Бориса Тимофійовича, Омельченко Неонілу Іванівну, Білякович Ніну Андріївну, Нужного П.Ю.

Узагалі ж спогади дітей Деревських заслуговують окремих публікацій. Неодмінно треба допомогти їм видати останню книгу «Память о маме», у якій особливо щиро розповідається про долі дівчаток, їхні переживання, втрати, надії. Книгу неможливо читати без сліз, настільки пронизливо й часом драматично описуються життєві ситуації, що випали на їхню долю. Це найбільш правдива документальна книга про сім’ю.

З 2008 року зустрічі з сім’єю Деревських стали щорічними для нашого закладу. Разом з Аллою Іванівною Сербіною ми планували заходи, уточнювали програму. Щоразу народжувалися нові ідеї: прес-конференція для юних журналістів, свято Матері, висаджування «маминої малини» за участю сім’ї. Виготовили стенд «Родинне дерево Деревських».

Започаткували привіз землі з усіх місць, де нині проживають Деревські, (їх уже налічується близько двохсот чоловік з дітьми, онуками і правнуками) на могилу матері в Ромнах та в куточок «Земля Деревських» нашого шкільного музею. Фото «матері з дітками» помістили у Галереї шкільної слави. Допомогли також відредагувати, набрати на комп’ютері книгу-спогадів Валерія Омеляновича Деревського для своїх дітей й онуків.

Цього року ми знову чекали на тих, хто зберігає священну пам’ять про свою Маму. Саме вони, вдячні діти Олександри Аврамівни, щорічно приїжджають до рідного міста, постійно закликають нас, роменців, не забувати про славетну матір-героїню. Саме вони є прикладом для всіх нас, як треба бути вдячними, зберігати і вшановувати пам’ять про найрідніших людей – наших матерів.

Мій особливий уклін Аллі Іванівні Сербіній, яка уже не одне десятиріччя об’єднує сім’ю, збирає всіх на роменські зустрічі. Вона разом зі своєю родиною, зокрема із сином Андрієм, проводить велику роботу по увічненню пам’яті Олександри Аврамівни. На їхньому рахунку статті, книги, організація радіо і телепередач, зв’язки з Луганською школою № 5, у якій вшановується Деревська О.А., виготовлення Укрпоштою спеціального конверта.

А ще безліч контактів, публічних виступів, спогадів, збір матеріалів, які надруковані про О.А.Деревську письменниками, поетами, композиторами. Усе, що написано про матір в їхній духовній скарбниці. Згадалося, що в сім’ї Деревських Аллу Іванівну називали Світланою, за світле волосся, як стверджують зараз рідні. Але мені здається, що Олександра Аврамівна вже тоді відчувала в дівчинці світлу душу, її неземну вдячність, а може і майбутнє призначення з тим, щоб унікальний досвід родини був збережений в історії країни.

Сьогодні сім’я прагне втілити найважливіший свій проект – запровадження в Україні ордену матері О.А. Деревської. Уже декілька років вони звертаються з цим у різні кабінети: від депутатів – до представників різних гілок влади. Хочеться, щоб їх почули, допомогли, бо немає у світі більшого подвигу, ніж подвиг матері, яка зберегла життя, долі й душі маленьких дітей. І педагогічний колектив нашої школи всіляко підтримує їх у цій благородній справі, бо О.А.Деревська вже стала символом материнства, святою жінкою, особливо в сучасних умовах, коли в Україні так швидко зростає статистика безпритульних дітей та дітей-сиріт.

Ми пишаємося тим, що нашими друзями стали Лідія Омелянівна з Якутська (Росія), Жанна Омелянівна із Запоріжжя, Ольга Омелянівна з Башкортостану, Юрій Омелянович з Московської області, Людмила Омелянівна з Луганської області (м.  Первомайськ), Валерій Омелянович і Наталія Омелянівна з Ромен.

Разом із своїми дітьми та онуками вони неодноразово бували в нашій школі, ділилися своїми спогадами про післявоєнне дитинство. І всі з великою любов’ю і теплом згадували жінку, яку не вагаючись назвали мамою. Їхні історії неможливо слухати без сліз, бо це історії маленьких знедолених дітей, безжально викинутих війною на дорогу сирітства.

Кожного з тридцяти двох мільйонів дітей торкнулася Велика Вітчизняна. Чудом вижили Лідія Омелянівна, Юрій Омелянович та ще десятки дітей, яких врятувала Олександра Аврамівна. Усі вони навіть і не здогадувалися, що це прийомна мама. Юрій Омелянович свідчить, що тільки через 37 років його знайшла рідна сестра, побачивши на телебаченні у віці їхнього батька (батько та два старших брати загинули під час блокади), коли йому вручали орден Леніна як передовику виробництва, ланковому картоплезбиральної бригади.

9 червня відбулалася вже четверта зустріч. Незважаючи на канікули, у школі було багато учнів, бо зустрічали дорогих гостей. Вітання, квіти, презентація закладу. Українські пісні й танці. Кращі шкільні таланти представили концертну програму у актовій залі.

А ще була хвилююча мить, коли Алла Іванівна Сербіна вручал колективу запашний хліб, привезений із Сєвєродонецька і спечений її чоловіком. Її син Андрій вручив нам газету «Тигренок», Сєвєродонецького клубу східних бойових та оздоровчих систем, у якому він багато працює з молоддю, має на особистому рахунку чемпіонів України та світу з кікбоксингу. Цей випуск газети повністю присвячений Деревським.

Наприкінці зустрічі фото на пам’ять біля школи з меморіальними дошками славнозвісних роменців.

Минулого разу з Деревськими приїздила до Ромен і журналістка Луганського радіо Валентина Василівна Кушніренко, яка дійсно породнилася з сім’єю, душею відчула величний подвиг материнства, і як наслідок, декілька радіопередач про Деревських, відмічених престижними журналістськими преміями.

І ось уже вдруге приїхала Валентина Василівна в Ромни. Вона щиро захоплювалася всім: і зустрічами у школі № 2 ім. акад. А. Ф. Йоффе, і в школі-інтернаті ім.О.А. Деревської, спілкуванням з мешканцями вулиці Деревської, на раді сім’ї, у міськвиконкомі та планами про відзначення у 2012 році 110-річниці з дня народження О.А. Деревської. Усе це неодмінно стане поштовхом для їі нових творчих доробок.

Чергові зустрічі запам’яталися ще одним яскравим знайомством. Алла Іванівна привезла із собою свою давню подругу ще по Середино-Будській середній школі № 1, яка теж народилася в Ромнах, Людмилу Олексііївну Радул. Нині вона проживає в Корольові Московської області, працювала програмістом, балістом у космічному центрі. Ця творчо обдарована жінка у свій час захоплювалася бардовськими піснями, катанням на байдарках, студією, працювала із шкільним театром навчального закладу, де вчився її син Сергій.

Вийшовши на пенсію, почала писати вірші, пісні для свого онука Кості. Зараз Людмила Олексіївна Радул (до речі вона перемогла в конкурсі НТВ «Мобільна бабуся») має 8 книг, більше 20 публікацій у поетичних альманахах, є автором книг і пісень для дітей... Член Союзу письменників Росії. Для наших учнів Людмила Радул  прочитала дитячі віршики «Конфета», «Водопой», «Корова», виконала під гітару декілька пісень, зокрема про наукове місто Корольов. Вона подарувала книги, диски авторських пісень та творчих вечорів.

А ще Людмила Радул була дуже вражена сюрпризу, який підготували для неї учні початкової школи, виконавши мюзикл «Кошки-мишки», автором якого вона є. Л.О.Радул відмітила, що бачила цей мюзикл у виконанні різних хореографічних колективів, але роменський варіант є найкращим.

70 років минає з дня початку Великої Вітчизнянох війни. А питання залишаються, як залишилися вони для Жанни Омелянівни та Людмили Омелянівни, які потрапили в сім’ю із Засульского дитячого будинку у віці приблизно одного-двох років. Хто вони? Де їхні родини? Може місцевий чи обласний архіви допоможуть їм відновити свої історії.

А ще ми бачили, з якою теплотою вони пізнавали себе на колінах у матері, що присіла на лавочку серед квітів, а навколо неї дев’ятеро дітей – найменшеньких, бо коли робили це вже історічне фото (1950 р.), старші діти стояли напроти і спостерігали процес фотографування. Саме цю світлину назвали в народі «мати з дітками», саме її і розмістили на поштовому конверті.

Зустрічі з Деревськими проходили в місті три дні. Знову спогади, питання, відповіді, спілкування з рідними людьми, плани, та, безумовно,емоції, піднесений настрій, обов’язкове покладання квітів до маминої могили.

Деревські - це носії оптимізму, віри і надії. Світлі обличчя, щирість душі і серця пронесли вони через усе своє життя так, як заповідала, вчила і наставляла  їх мама - Олександра Аврамівна Деревська.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                          Л.Скрипка, директор СЗОШ № 2 ім. Акад. А.Ф. Йоффе

«РОМЕН», літературно-історичний альманах, № 1 (27)