2016. Роменська мадонна. С. Перцовський. «Голос України», № 101, 2 червня

Про материнський подвиг Олександри Аврамівни ДЕРЕВСЬКОЇ, яка виростила в найтяжчі роки 48 (а за низкою даних, набагато більше) дітей-сиріт, написано книги, українські кінематографісти присвятили їй фільми, астрономи назвали на її честь малу планету.

Плани і музеї

Світло далекої зірки дивовижної Матері-героїні в наш неласкавий час має бути видно всюди. Але чи не тьмяніє воно? Це питання виникло після розмови з її онуком Андрієм Сербіним, який зі своєю мамою Аллою Іванівною Сербіною (39-ю дитиною унікальної родини) неодноразово бував на традиційних зборах Деревських у рідних Ромнах на Сумщині. І нині відтворює їхнє незвичайне генеалогічне дерево, збирає спогади тих, кого  воно об’єднує.

— Ще 2012 року вийшла Постанова Верховної Ради України, присвячена 110-й річниці від дня народження Олександри Аврамівни, —  каже Андрій Юрійович. Нею, зокрема, передбачено «відкриття в місті Ромни музею матері-героїні Олександри Деревської». І що?..

У 2012 році в Ромнах відкрився музей... чупакабри. Щодо запланованого парламентом, то на цю тему ми поговорили із заступником директора Роменського відділення Сумської обласної гімназії-інтернату для дітей Наталею Поплавською. До минулого року в них у приміщенні діяла школа-інтернат для дітей-сиріт, яка носила ім’я О. А. Деревської. Нині тут ні сиріт, ні колишнього імені, однак присвячений родині народний музей, створений ще у 1974 році, дбайливо зберігають.

- Для мене й наших гімназистів образ Олександри Аврамівни є легендарним, навіть якимось неземним, — каже Наталя Поплавська.  — І для наших гостей, мабуть, теж. Але за створення нового музею так і не взялися. Ми б розвивали наш, однак у штатній одиниці було відмовлено. Робимо самі все, що можемо.

- Вдалося щось осучаснити? Наприклад, оцифрувати записи фільмів про Деревських?

- Вони для нас - експонати, яких боїмося торкати. Оцифровка нам не по кишені. А могли б показувати їх екскурсантам, поширювати в Україні, серед діаспори.

Важливо для всіх

Виявляється, це справді потрібно всюди. От який запис залишив у Книзі відгуків музею гість із США, голова Всесвітньої асоціації сімейних дитячих будинків Чарльз Конфер: «Ваша школа носить почесне ім’я Жінки, яка любила усіх дітей-сиріт. Треба зберігати її в нашій пам’яті все життя».

У переліку екскурсій цим стародавнім містом я знайшов і таку: «Роменська мадонна». Маршрут веде в краєзнавчий музей до однойменної картини відомого художника-земляка Григорія Стеценка, написаної в ХVІII столітті.

Але так називали й Олександру Аврамівну. А де ж «днів сполучна нитка»? Вулиця Деревської десь на околиці. А та, де росла багатонаціональна родина (її представники, як і раніше, живуть у рідному будинку) називалася Інтернаціональною. Сюди багато років поспіль приїжджали на традиційний збір Деревські різних поколінь. Це ставало важливою, яскравою, масштабною подією. Але ні минулого, ні цього травня таких зустрічей уже не було.

— І вік не той, і сили не ті, — шкодує їхній координатор Алла Сербіна.

І все-таки разом із сином Андрієм, у своєму Сєвєродонецьку на Луганщині, вона виконує важливу місію, яку чомусь не взяли на себе офіційні інстанції. Вони (обом допомагає інженерна освіта) створили і наповнюють віртуальний Музей пам’яті О.А. Деревської http://derevskaja.com.

Там і історія подвигу, і сторінки сімейної педагогіки, і матеріали про «хранителів пам’яті», архіви, публікації, родинне дерево. Алла Іванівна веде широке листування, проводить відеоконференції.

Днями презентувала видану за всіма правилами книгу-альбом «Пам’ять про Маму. Сімейна історія подвигу Олександри Деревської». Написала її разом із сестрами Валентиною Потєхіною, Лідією Тищенко. Допомагали й чоловік із сином.

Гортаю це унікальне видання — велике за форматом і обсягом (256 сторінок) і захопливе за змістом. Це перша книга, написана самими вихованцями Олександри й Омеляна Деревських. Осилили зовсім малесенький тираж, оскільки проект фінансували самі.

А як необхідна ця робота педагогам, батькам, підліткам! Тут безцінний, неординарний досвід сімейної педагогіки показано з погляду і дорослих (зокрема, вчителів), і дітей (причому досить несхожих). Переконуємося — у них був не дитячий будинок, а саме сім’я, така потрібна кожній дитині. Хочеться вірити: знайдуться ті, хто подбає, щоб ця книга (написана спостережливими авторами, які пропустили все через серце, і наповнена зворушливими знімками) була хоча б у всіх бібліотеках.

Естафета добра

«Важко, іноді голодно,  жила наша сім’я у той нелегкий для країни час, але жила дуже дружно. Була в нас якась неповторна атмосфера доброзичливості, взаємодопомоги. У пам’яті збереглися тепло нашого великого дому, радість спілкування з братами й сестрами, потреба опікуватися молодшими, слабкими. Взірцем невтомної трудівниці для нас була Мама. Завжди струнка, усміхнена, з жартом, піснею — у неї був величезний заряд життєлюбства й оптимізму. Всім своїм життям Мама мимоволі передавала це нам, дітям», — таких глибоких рядків у книзі багато. І цікавих епізодів, кожен з яких вчить і надихає.

Про те, як працюють такі уроки, можна судити вже з того, що ніхто у величезній родині не підвів «маму Шуру». Андрій Сербін захопився темою своєї родини, ще в школі юних кореспондентів. І залишився вірний їй на десятиліття.

При цьому сам продовжує естафету добра: створив і очолив дитячо-юнацький спортивний клуб, як чудовий тренер виховав чемпіонів України, Європи, світу. Навчає дітвору й життєвих наук, зокрема, в літньому лісовому таборі.

Нехай таких прикладів буде більше, нехай кожен напише теплу книгу про свою родину!

Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ, заслужений журнліст України

"Голос України", № 101, 2 червня 2016 року