2017. Спогади про маму - О.А. Деревську
Донька О.А. Деревської, Алла Іванівна Сербіна, ретельно готувалася до ювілейної зустрічі 2017 р. й зібрала спогади про маму. Бо слово про святу жінку найяскравіше підкреслює величність подвигу. Хай же воно ще раз прозвучить для роменців як приклад чистої совісті, високої моралі й незгасимої материнської любові.
Анатолій Слісаренко, режисер фільму «Роменська мадонна», сказав: «Створюючи фільм про О.А. Деревську, ми прагнули розкрити дивний за своєю моральною чистотою, вражаючий душевним багатством, цілеспрямованістю, безкорисністю образ жінки-матері, яка здійснила справжній подвиг людяності. Краще всього знають про неї ті, хто був поруч довгі роки – її діти. Їм і головне слово...»
Говорять Деревські: діти, онуки, правнуки, праправнуки.
1974 р. Листи Алли Омелянівни Переселкіної (Деревської) – нашої сестри Алли.
«...Я прочитала в газеті статтю «Ти наша совість, Мамо» й вирішила тебе потурбувати. Мене теж звуть Алла, живу я в місті Комунарськ. Я дуже добре пам'ятаю нашу маму, Валю, тебе і багатьох інших. У мене є син, йому 12 років, чоловік. Після дитбудинку я втратила зв'язок зі всіма. Я б дуже хотіла з тобою листуватися і поступово дізнатися про всіх. Аллочко, я приїду на зустріч у місто Ромни 4 серпня по вулиці Інтернаціональній, 14... м. Комунарськ, Луганської області».
«...як я раділа твоєму листу, я його кілька разів перечитувала, і не вірилося... ...Після Ахтирського дитбудинку мене направили до Кролевецького ремісничого училища. Я навчалася там два роки, а працювати направили до міста Комунарськ. Уяви собі, як важко після державного забезпечення залишитися в місті, де тобі всі чужі. Приїхали в серпні – в одному платті і туфельках. Підходить осінь, зима, а допомоги ні від кого чекати. Адже після училища заробляла мало, теорію вивчали, а практики не було. Але важкі роки минули, усього не опишеш у листі...
...Перша стаття в газеті «Правда» мені трапилася, коли писала Ліда з Якутська. Я їй написала листа, але відповіді не отримала. Де наш тато? А де Валя велика?..»
...Говорить Ліда, Лідія Омелянівна Тищенко (Деревська), м. Якутськ, Росія:
«...Після смерті Олександри Аврамівни наша сім'я не розпалася, хоча і живемо ми в різних куточках нашої великої країни. Ми часто приїжджаємо в Ромни. Не лише, щоб вклонитися могилі матері і землі, на якій виросли, стали людьми. Нас кличе сюди чуття кровної єдності, бажання глянути один одному у вічі, відчути теплі потиски рук, биття рідних і близьких сердець. І не заважають нам ні величезні відстані, ні зайнятість, ні родинні турботи. Олександра Аврамівна Деревська зуміла нас усіх згуртувати в одну сім'ю. Якою ж моральною чистотою потрібно було володіти, щоб віддати красу своєї молодості, усе своє життя без залишку чужим дітям!»
2012 р. Рядки листа Каті Огуряєвої – правнучки, онучки Валі маленької:
«Я написала коротеньке звернення для зустрічі, але дуже від душі. Наша сім'я невелика, але дуже міцна і дружна. Багато в чому завдяки моїй бабусі Валентині. Коли я запитую, звідки у неї стільки доброти, стільки людяності і терпіння, вона мені відповідає: «А як же інакше? Адже мене, виховувала Мама». Той вогник, який запалила Мама в серцях своїх дітей, іде через покоління, і я виховуватиму своїх діток на розповідях про те, якою була історія нашої сім'ї, з першого погляду такої маленької, але насправді такої великої.
Я пишаюся тим, що моя прабабуся була Людиною з великої літери. За відсутності грошей, комфорту і навіть просто спокою вона змогла врятувати стільки життів, дати любов і надію стільком діткам, які бідували. У Ромнах – частинка нашої душі й історії... Просимо передати наш низький уклін на могилі Мами, а ми поставимо свічку за неї у нашій церкві. З повагою, Катя, Альбіна, Валентина, Олександр, місто Донецьк».
2012 р. Рядки з листа Сергія Геннадійовича Деревського, онука Олександри Аврамівни:
«Мій батько, Царство йому небесне, дуже любив мою бабусю Деревську Олександру і нас він виховував в любові до неї, до своїх братів і сестер. Наша бабуся виховала 48 дітей-сиріт. Вона не дала їм померти від голоду й холоду, рятувала від злих людей, вона подарувала їм життя, а вони подарували життя нам, її онукам. Ми зберігатимемо пам'ять про неї все своє життя і розповімо про неї своїм дітям і вже навіть онукам, адже без неї не було б і їх. Нехай наша бабуся буде прикладом Любові, Добра, Щастя, Надійності не лише для нас, але і для всіх людей на такій невеликій нашій землі. Низький уклін від всієї нашої сім'ї. Сергій, Оля, Олександра і онук Роман, місто Саки, Крим».
1987 р. Рядки з листів Панни Омелянівни Горячевої (Деревської) – сестри Панни:
«... дуже хотілося б побачитися зі всіма, вже прошло 5 років і дуже хочеться побувати у Мами біля могилки, і біля Пам'ятника і покласти квіти, але не знаю, як це вийде, тобто, як себе почуватиму, якщо мене не підведе мій мотор. З Ніною я розмовляла по телефону, призначили зустріч на 10 лютого, візьму твій лист, і ми про все поговоримо... м. Москва».
«...Дякую за фотографії. Ніби і я з вами побувала на зустрічі, поглянула на всіх вас. Як змінився Мітяйка, просто невпізнанний, якби ти, Свєто, не написала, що це Мітяйка, я б і не подумала, що це він. А яка Валя маленька симпатична, як би мені хотілося з нею зустрітися, я ж пам'ятаю її маленькою з бантом на голівці. Здається, вони ровесники з Аллою, я чомусь пам'ятаю, як вони ходили разом, а особливо, я їх уявляю у дворі біля горобини. Там стояв стіл, укопаний у землю, і вони завжди грали під цим столом з саморобною лялькою, намальованою на ганчірочці...
...довго не відповідала на лист, як тільки ви виїхали, приїхали діти Петі великого Наташа і Андрій, і маленький Міша, три роки - це син Наташі. Вони жили 8 або 10 днів, не пам'ятаю, а після них приїхала племінниця Павла Степановича з Горького, теж жила щось днів 8, а зараз приїхала Катя з Ромен з дочкою і п`ятирічним сином, вони зупинилися у Ніни і обіцяли приїхати й до мене. ...А минулого літа в мене побувало в гостях, не повіриш, я вже збилася з рахунку, щось 19-21 людей наших. м. Москва».
1999 р. Рядки з листа Ольги Омелянівни Ненюкової (Деревської) - сестри Олі:
«. ..я щось мало пам'ятаю роки дитинства. Жили, бігали по двору, по вулиці і не про що не замислювалися. З Геною багато було бесід про нашу сім'ю. Так він говорив, що нібито ми жили упроголодь і погано одягнені - молодше покоління. Можливо і так. У мене є дитячі фотографії. Я на них круглолиця і не худенька. І взагалі дитинство з мамою, у нашому дворі мені запам'яталося радісне й хороше. Адже недаремно ж мене і досі якась сила тягне додому, у наш двір, на нашу вулицю, на Україну... Свердловська область, 18.10.99 р.».
2000 р. Рядки з листа Рімми Деревської, дружини Геннадія Омеляновича Деревського, записано із слів Гени, (він хворий):
«...щодо твоїх питань... Марійка померла восени 1949-го року... У якій кімнаті стояла шафа з книгами, важко сказати, оскільки Мама весь час робила перестановку. Хлопчики спали окремо від дівчаток, по двоє на ліжках. ...А книги були: "Два капітани", "Крила Батьківщини". Міністерство народної освіти України подарувало сім'ї бібліотеку, і там були книги Шевченка і багато підручників.
...Дітей я возив двічі, один раз до Одеси, раз з Криму. Тебе в цей час ще не було в сім'ї. А з ким і коли ходили за мурашками, я не знаю. Усе це було без мене. Зараз, Свєточко, вже не та пам'ять, щоб усе пам'ятати. Поступово все стирається з пам'яті, і згадуються лише окремі епізоди. Наприклад, як Мама сиділа біля мене після операції (запалення середнього вуха) в Сумському госпіталі (військовому). Коли прийшов до тями після наркозу, побачив рідні очі, і так стало тепло на душі... м. Агідель, Башкортостан, Росія, 2000-й рік, весна»
2009 р. Лист Валентини Омелянівни Потєхіної (Деревської), нашої сестри Валі (великої) до учасників зустрічі 2009-го року:
«Добрий день, шановані і дорогі сестри, брати, племінники і племінниці Деревські! Прийміть мій сердечний привіт і найдобріші побажання у вашому житті і справах. А також глибоку вдячність з приводу того, що знайшли можливість і сили зібратися в Ромнах, відзначити сумну дату. У нинішній рік це зробити не кожному вдалося, не вийшло і у мене через погіршення здоров'я і віку, що різко дав знати про себе після смерті мого чоловіка. Тому прошу не судити нас, що не спромоглися приїхати до Ромен вклонитися пам'яті Батька і Матері Деревських і попросити їх пробачити нас. Нехай добра пам`ять живе в наших серцях до останніх днів. Хоча реальне життя гальмує наші бажання і добрі наміри.
Може, хтось з вас чув або знає пісню про рідне далеке місто, як правильно й точно в ній сказано:
«Давня пісня в нашій долі,
- Ласкаве місто, спасибі тобі,
Ми не повернемося, ти нас пробач:
Є на планеті інші дороги. ...
Ми подорослішали, зрозумій нас і пробач!!»
Бажаю вам нести людям добро й милосердя учити цьому своїх дітей і чужих; не залишатися байдужими до чужої біди утішити ображеного і допомогти стражденному, нагодувати голодного, допомогти в нужді близькому, у міру можливості. На цьому повинне триматися життя на Землі. З повагою ваша сестра і тітка Валя. 28 квітня 2009 року, Ростовська область, Росія»
2013 р. Лист Лідії Омелянівни Тищенко (Деревської), нашої сестри Ліди – до учасників зустрічі – 2013:
«Здрастуйте дорогі брати і сестри! Дуже жалкую, що не з вами, але в думках я з вами. Хотілося б всіх побачити, обійняти, говорити, згадувати. Та і як жити без цього. То хіба можна не зустрічатися, то хіба можна не згадувати нашу МАМУ, нас усіх, яких вона зібрала, і об'єднала довкола себе, в найважчий і страшний час, коли війна відібрала у нас батьків.
Це неповторний подвиг. Він особливо яскраво виглядає зараз, адже на екранах телевізорів стоять перед очима сюжети, де батьки вбивають, спалюють, кидають своїх рідних дітей. Нас мама ростила так, як ростила б своїх рідних дітей. Вона володіла великим організаторським талантом. Спромоглася ж вона стільки років 48 чоловік дітей годувати, обпирати всіх, тримати в полі зору. Своєю поведінкою, своїм ставленням до життя, своєю громадянською позицією вона подавала нам приклад, як жити нам в нашому житті.
Ми вдячні письменникам, поетам, кінематографістам, які увічнили мамин подвиг у віршах, у прозі і у фільмах. Ми вдячні уряду за високу оцінку маминої праці. Ось уже воістину, Мати-героїня, вона не народила, але допомогла вижити всім 48-м дітям.
Ми вдячні обласній і міській владі, які тепер щорік тепло зустрічають нас і разом з нами шанують пам'ять про нашу маму і її величезну сім'ю. Ми всі вже давно дідусі і бабусі, прадідусі і прабабусі, та все ж я думаю, поки ми можемо ходити, поки ми можемо дихати, поки б'ються наші серця, ми пам'ятатимемо, що зробила для кожного з нас наша МАМА. Цю пам'ять ми повинні заповідати своїм дітям і онукам.
Мої дорогі брати і сестри, я вдячна і вам за те, що у вас є сили і бажання зустрічатися. Загальна вдячність нашій Свєті, її синові Андрію, за їх величезну організаторську роботу по наших зустрічах. Коли б не така віддаленість, я була б з вами.
Виражаємо вдячність колективу школи-інтернату за ту роботу, яку вони проводять по увічненню пам'яті нашої Мами. А ще дякуємо директорові середньої школи №2 Скрипці Лідії Олексіївні і всьому педагогічному колективові за щире ставлення до нашої сім'ї. Низько вклоніться за мене Маминій могилі. Усіх обіймаю. Цілую. Ліда. 12.04.2013 р., місто Якутськ».
Про Деревських - з Інтернету:
1. Книга Пам'яті Харківської Області
Білий колодязь, братська могила №1
Об'єкт: Братська могила Радянських воїнів
Місце знаходження: Харківська обл., Волчанський р-н, пос. Білий колодязь.
Серед 56 загиблих воїнів значиться Деревський Тимофій Костянтинович.
Джерело: http://memorial.kharkov.ua/Beliy_kolodec
2.Адміністрація і рада депутатів Алтайського району Республіки Хакасія.
Солдати Перемоги
Деревський Дмитро Омелянович народився 13.02.1918р. на Ставропіллі. У армію покликаний у вересні 1938 р. з м. Сизрань. У бойових діях брав участь у складі 54-ї танкової бригади. Поранений. Нагороджений Орденом Вітчизняної війни, медаллю «За перемогу над Німеччиною», 5-ма ювілейними медалями. Після демобілізації працював на нафтових і газових промислах Сибіру і Крайньої Півночі Красноярського краю. У м.Абакан проживав з 1985 року. Помер 22.12.1993 р. Алтайський район Республіка Хакасія. Сайт розроблений в ХФ ВАТ «Сибіртелеком»
Джерело:http://moaltay.mo-altay.ru/map/210
Рік 2017-й, наші дні.
Говорить Раїса Яківна Деревська, дружина Бориса Омеляновича Деревського:
«Ім'я Деревської Олександри Аврамівни пропливло над планетою, як хвиля в океані, то кидало в безодню, то злітало в небеса. Але вона зробила великий непосильний подвиг. Вона дала друге життя безпорадним маленьким дітям. Ці діти - ваші батьки і зараз борг перед вами, дітьми ваших батьків, пронести це ім'я далі. Ви повинні всі пам'ятати, що вечорами з небесного всесвіту світить маленька планета на ім'я Олександра Деревська. 9 травня 2017 року, місто Київ».
Говорить Людмила Омелянівна Крицька (Деревська):
«Шановні рідні, так хочеться, щоб Ви пам'ятали про МАМУ не лише в свята, пора брати кермо організації наших зустрічей у свої руки, бо всі ми вже немолоді і вся надія лише на вас. Я дивлюся на свою сестру Свєту і бачу, скільки сил і здоров'я вона витрачає даремно на зустрічі, на які ніхто не приїде, адже їй вже пора й відпочити. Шкода, що у нас немає такої людини, щоб продовжити її і Андрієву справу. З повагою, Люда. 9 травня 2017 р., місто Первомайськ».
Говорить Жанна Омелянівна Карандей (Деревська):
«Я дочка Жанна, наймолодша в сім'ї Деревських. Хочу розповісти про свою МАМУ. Я дуже пишалася, що в мене така МАМА. Роки, коли я жила з мамою, були найщасливішими. Чим старшою я ставала, тим частіше згадувала маму. І коли у мене з'явилися діти, а їх у мене троє, я прагнула їх виховувати так, як виховувала нас наша мама. Вона вклала в нас свою любов і частинку свого серця. А нас же було багато. І я тоді думала: «Ось виросту, і відповім їй тією ж любов'ю».
Але не вийшло. Коли я стала дорослою, мами вже не було в живих. І тоді я вирішила, що любов, як мама, я віддам своїм дітям. Я часто їм розповідала про їхню бабусю і завжди говорила, щоб і вони віддавали свою любов своїм дітям. Мені дуже прикро, що держава наша не оцінила і не оцінює подвиг нашої мами, адже в Україні ще жодна жінка не повторила її подвиг. Чому про неї не чути? Вона подарувала державі стільки дітей, і я думаю, що усе ж таки про неї заговорять і це буде повчально для жінок - мам у плані виховання дітей. Я сподіваюся, що наша держава пригадає і розповість, що була така МАМА. Усім привіт і найкращі побажання. Ваша сестра і тітка Жанна. 12 травня 2017 р., місто Запоріжжя».
Говорить Юлія Радченко, правнучка Тимофія Костянтиновича Деревського, нашого старшого брата в сім'ї Александри і Омеляна Деревських:
«Здрастуйте, шановані учасники зустрічі, присвяченій 115-ій річниці з дня народження Олександри Аврамівни Деревської! Хочу вам висловити величезну вдячність за участь у цій важливій і почесній справі збереження пам'яті від нащадків найстаршого з дітей Деревських – Тимофія.
Наше знайомство з вашою сім'єю (заочне) почалося з можна сказати випадкової і дивної зустрічі з Аллою Іванівною (зустрічі віртуальної). Ми з моїми дітьми почали збирати інформацію для акції "Безсмертний полк" і побачили інформацію про Деревських в інтернеті. Коли жива була моя прабабуся (дружина Тимофія), вона мені багато розповідала про Тимофія Костянтиновича, про їх життя до війни. Але я і уявити не могла, що пам'ять про Олександру Деревську і до сьогоднішнього дня дбайливо зберігається і передається майбутнім поколінням.
Низький Вам уклін! Дуже жалкую, що не можу бути присутньою особисто.
З повагою, Радченко Юлія, 13 травня 2017 р., місто Ростов-на-Дону, Росія».
Актуально звучать сьогодні слова Каті Огуряєвой, правнучки Олександри Аврамівни і Омеляна Костянтиновича Деревських, онучки Валі (маленької):
«...дуже хотілося б, що ті традиції, які були у великій сім'ї Деревських, передавались і іншим поколінням. Зараз це робиться невеликою групою ентузіастів, родичів, а хотілося б мати державну підтримку й привернути увагу громадськості до проблем багатодітних сімей і відзначити той подвиг, на який вони наважилися. Місто Донецьк».
Говорить Юлія Сербіна, онучка Алли Іванівни Сербіної (Деревської):
«У наш нелегкий час втрати цінностей і, як наслідок, недоліку педагогічних навичок у вихованні підростаючого покоління, сорокарічний досвід Олександри Аврамівни Деревської, що пережив десятиліття і що перейшов до нас як безцінна спадщина, може послужити невичерпним джерелом знань і практичних методів виховання. На жаль, реалії сьогоднішнього дня, як і відстані, не дозволяють принести мою вдячність особисто, але усе-таки хотілося б від моєї особи подякувати всім тим, хто з року в рік не перестає самовіддано працювати в ім`я збереження пам'яті і, тим самим, на підтримку традицій цієї дивної сім'ї.
З повагою, Юлія Сербіна, правнучка, 14 травня 2017 р. Мадрид, Іспанія»
Л.О. Скрипка, директор Роменської СЗОШ № 2.