2018. «РОМЕНСЬКА МАДОННА»: ФІЛЬМ БЕЗ ТЕРМІНУ ДАВНОСТІ. Валентина Кушніренко, «Луганщина.UA», 11 квітня
Автор цього матеріалу – луганський журналіст Валентина Кушніренко. З северодончанкою Аллою Сербіною вона знайома давно, з того часу, як приготувала першу передачу про її прийомну матір Олександру Деревську, що всиновила і виховала 48 дітей. Потім було ще кілька передач, які відзначені різними національними конкурсами. Днями пані Алла та її син Андрій мали традиційно зустрітися з своїми родичами у місті Ромни, Сумської області. Нагодою став ювілей фільму «Роменська мадонна»
Йдеться про кінострічку, яку мало хто знає чи пам'ятає. А насправді вона заслуговує на пильну увагу як спеціалістів – педагогів, вихователів, соціологів, культурологів, так і більш широкого загалу. Оскільки нагадує про базові людські цінності, без яких просто не буде в нашому житті нічого хорошого.
Отже, фільм «Роменська мадонна» Української студії хронікально-документальних фільмів, рік випуску – 1973.
45 років тому він вийшов на великий екран й одразу здобув популярність. У грудні того ж 1973-го на ХVI Міжнародному фестивалі документальних і короткометражних фільмів у м. Лейпцігу «Роменська мадонна» отримала вищу нагороду – Гран-прі «Золотий голуб». А у 1979-му фільм був удостоєний премії імені Ярослава Галана.
Це тиха, не пафосна розповідь дітей про свою матір. Жінку, яка у першій половині ХХ століття врятувала, виховала, всиновила 48 дітей. Олександра Аврамівна Деревська, посмертно нагороджена орденом «Мати-героїня». Прониклива (до сліз) сповідь вже дорослих людей, які наважилися сказати вголос найсокровенніше про свою Маму. Час від часу Деревські (друге, третє і вже четверте й п'яте покоління) збираються на свої традиційні зустрічі у м. Ромни Сумської області, де 13 років, з 1946-го по 1959-й рік, на вулиці Інтернаціональній жила їх дружна інтернаціональна сім'я, аж до смерті Олександри Аврамівни.
Так от, хвилюючі моменти другої такої зустрічі і зафіксувала знімальна група «Укркінохроніки». Додам, що нинішний 2018-й є роком ювілейної, вже двадцятої зустрічі, а розпочалися вони з 1969-го року.
Історія створення фільму «Роменська мадонна» сама по собі дуже цікава. Її докладно виклала у своїх спогадах одна з дочок Олександри Аврамівни та Омеляна Костянтиновича Деревських – Алла Іванівна Сербіна, жителька м. Сєвєродонецьк Луганської області. І ці спогади стали частиною унікальної книги «Память о Маме: семейная история подвига матери-героини Александры Аврамовны Деревской».
На щастя, і книга, і фільм цілком доступні для ознайомлення – завдяки створенному п'ять років тому в Інтернеті віртуальному музею пам'яті О.А.Деревської (сайт derevskaja.com). Аллою Іванівною Сербіною та її сином Андрієм тут зібрано фактично усе, що стосується багатогранного життя великої родини, члени якої (а їх нараховується зараз більше чотирьох сотень) мешкають в Україні, Росії, Казахстані, Іспанії…
Та віртуальний музей не віртуальної пам'яті – це окрема вражаюча історія. А ми повернемося до кінострічки. Автори сценарію – А.Слєсаренко, Л.Ямковий. Режисер і композитор – теж Анатолій Слєсаренко. Оператори – Ф.Каминський, І.Кацман. Текст пісні В.Винарського. Можливо, такий був творчий задум: головна героїня – Мати, тож не так вже й важливі у кадрі імена дітей, хто відкриває душу перед камерою. Відтак, риса за рисою, гуртом створюють неповторний образ Роменської мадонни. Але ж час невблаганний, і за ці 45 років, на жаль, пішло з життя досить багато представників другого покоління Деревських. Тож, гадаю, варто сьогодні назвати «співавторів» фільму, хто приїхав у Ромни спеціально для зйомок у липні 1973-го.
Їх разом з сім'ями було 38 чоловік.
Пароплавом, літаком, поїздами та автобусом добиралася з острова Діксон Віра маленька (так її називали в сім'ї через те, що було дві Віри). Четверо – Федір, Борис, Дем'ян і Сашко великий приїхали з Києва, Геннадій – з Казахстану, Сергій – з Харкова, Ліда – з Якутська. Володя великий – з Норильська, Рая – з Кустанайської області, Юрій – з Рогачова Московської області, Веніамін – з Кам'янки-Бузької Львівської області, Алла (у сім'ї Свєта) – зі Сєвєродонецька, що на Луганщині. Зібралися і сім'ї Деревських – роменчан: Коля, Віра велика, Катя, Вітя, Льоня, Наталка… З дев'ятнадцяти названих в живих зараз семеро. Звісно, для них ця стрічка – одна з найдорожчих сімейних реліквій.
Увесь фільм лірично протяжний, щемливий, як би стилістично не сучасний. Та сама його ідея – поза модою і аж ніяк не потребує додаткових мистецьких витребеньок. Мама – понад усе. Гріє, рятує, об'єднує. Навіть через десятки, десятки років. Чого варта хоча б остання сцена (не постановочна!) – прощання братів і сестер Деревських на роменському вокзалі. Мені, як другу сім'ї, пощастило побувати на кількох їхніх зустрічах, і щоразу хвилини прощання були чи не найдраматичніші. І так доречно у фіналі звучать ненав'язливим фоном слова з пісні:
Твоя нежность осталась бы
Все равно не оплаченной,
Даже если б досталось нам
Десять жизней прожить...
Звучать нагадуванням. І щоб не запізнитися віддячити за усю отриману материнську ніжність, щоб нагадати собі самому, хто ти є і кому за це вклонитися – радимо подивитися 26-хвилинний документальний фільм «Роменська мадонна».
Валентина Кушніренко,
член НСЖУ, кавалер Золотої медалі української журналістики
ВІД РЕДАКЦІЇ
Ми зв”язалися з Аллою Іванівною та її сином Андрієм напередодні їхньої поїздки на Сумщину.
- Ми не знаємо, скільки членів нашої родини збереться цього разу, - розповів Андрій. Хтось не може виїхати із зони конфлікту на Донбасі, дехто з тих, хто живуть в РФ, налякані російськими "страшилками" про переслідування в Україні, тому бояться до нас їхати, декому важко добратись через стан здоров”я. Але головне, що родинна традиція продовжується. Моя мама ретельно готувалась до цієї поїздки. Тут , у Сєвєродонецьку вона створила таке сімейне дерево, на якому розмістила фотографії усіх прийомних синів та дочок Олександри Аврамівни Деревської. На минулій зустрічі, мама показала всім лише проект, а зараз вже повеземо готову роботу.
Джерело: 11 сторінка газети «Луганщина.UA» за 11 квітня 2018 р.