2018. Урок Мами: наповнити серце істинними, вічними цінностями. Лариса Гордєй. «Луганщина.UA», 24 жовтня

Слово "мати" у багатьох мовах світу має схоже звучання і означає не лише жінку, яка народила дитину, але і первісну суть, духовну первопричину, основу всього. Саме такою основою стала Олександра Аврамівна Деревська, яка з 1919 по 1959 рік виховала 48 дітлахів різних національностей.

Так склалось, що у них з чоловіком Омеляном Костянтиновичем, не було рідних по крові дітей. Але вони не були одинокими, бо самі створили велику сім’ю: брала на виховання переважно хворих і зовсім слабких сиріт, хлопчиків і дівчаток, покинутих, а то й підкинутих до їхнього двору. Тих, хто не вижив би в інтернаті і навряд чи знайшов би іншу родину. Незважаючи на великі труднощі, Олександра Аврамівна всіх виходила, вигодувала, кожному прищеплювала любов і повагу до праці, всіх, як кажуть, вивела у люди.

Дім Деревських за суттю своєю став прообразом нинішніх дитячих будинків сімейного типу. Тільки із значно меншою підтримкою від держави, ніж нині (часи ж бо які!). Жили Деревські дуже й дуже скромно, але завжди у достатку в їхньому домі були життєва та батьківська мудрість, порядок, взаємовиручка і відповідальність одного перед одним. Батьківську науку діти запам’ятали на все життя. Після смерті Мами діти ініціювали створення громадської організації «Меморіал Подвигу Роменської Мадонни». На початку жовтня у Сєвєродонецьку презентували унікальну нагороду – Орден и Пам’ятний знак «Мати-героїня Олександра Аврамівна Деревська» та озвучили імена перших п’яти волонтерів, удостоєних цієї нагороди за особистий внесок в увічнення пам’яті про Олександру Аврамівну і розповсюдження її досвіду родинної педагогіки.

Церемонію приурочили до 80-річчя Алли Іванівни Сербіної (у дитинстві – Світлани Деревської), яка виховувалась у цій багаточисельній і багатонаціональній сім’ї. Захід був дуже насиченим. Спочатку показали чорно-білу (ніби графічну) стрічку режисера А.Слєсаренка «Роменська мадонна», яка відзнята ще у 1973 році і виборола найвищу нагороду «Золотий голуб» Міжнародного фестивалю документальних і короткометражних фільмів у Лейпцигу. Через спогади дітей Деревських автори фільму змалювали дивовижний образ Мами – самовідданної, люблячої без будь-яких умов і до самозабуття, вимогливої, проте нескінченно прощаючої.

– Головне, чому навчала нас Мама, - це доброта, любов і вірність, – розповіла Людмила Омелянівна Крицька (у дитинстві Деревська), присутня на презентації нагороди.

– Хочеться, щоб якомога більше людей дізналися, якою людиною була наша Мама. По суті, вона життя віддала за кожного з нас, – продовжила Алла Іванівна Сербіна (у дитинстві Світлана Деревська). – І розповісти про це можемо тільки ми, діти Деревські, поки ще живі. Навіть наші діти, мамині онуки, часом вже не можуть зрозуміти велич цього подвигу та його значущість, хоча й самі вони Деревські. А хочеться, щоб все було збережено: зустрічі, пам’ять, духовна спадщина.

Саме заради цього Алла Іванівна терпляче опрацьовувала кожного листа-рукопису книги про маму старшої сестри Валі Великої – Валентини Омелянівни Потєхіної, яка живе у Красноярську. Ці листи приходили вісім років поспіль - по одному на місяць і увійшли до збірки «Пам’ять про Маму: сімейна історія подвигу Матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської», виданої у 2015 році. За словами Валі, її душа назавжди залишилась в Ромнах, у будинку Деревських, де вона прожила 18 років.

Власним прикладом і через особисте спілкування з людьми різного віку, за допомогою книг та віртуального музею пам’яті подвигу Олександри Аврамівни http://derevskaja.com, який зібрав вже понад 430 сторінок, родина Деревських прагне передати безцінний досвід своєї мами іншим.

Орден і Пам’ятний знак «Мати-героїня Олександра Аврамівна Деревська» – також одна із спроб нагадати людям про дивовижну людину, методи і прийоми якої можна використовувати у вихованні власних дітей та онуків, учнів шкіл, коледжів та студентів вишів. Нехай той досвід і не народився у високих кабінетах, не узагальнений поки що ніким, окрім дітей і онуків Деревських, проте він випробуваний багатьма роками життя цієї родини. А всі діти Олександри Аврамівни відбулися як люди, створили свої сім’ї – дружні і надійні, як у мами з татом.

Про те, що Алла Іванівна Сербіна впоралася з титанічною працею із збереження скарбів родинної педагогіки Деревських, говорили її друзі, а під час привітання – й офіційні особи: голова Сєвєродонецької агенції розвитку громади Віра Попсуй, заступник голови Луганської облдержадміністрації Ольга Лішик. Про це ж йшлося і у вітальному листі від виконкому міста Ромни Сумської області, де жили Деревські, та у відеовітанні колективу роменської середньої школи № 2, де знайшла притулок частина матеріалів із народного музею родини після його закриття.

Не випадково Орден і Пам’ятний знак «Мати-героїня Олександра Аврамівна Деревська» за номером один урочисто вручений Аллі Іванівні Сербіній.

За багаторічний особистий внесок у справу збереження пам’яті про подвиг О.А. Деревської нагороджена ще одна донька Матері-героїні – Людмила Омелянівна Крицька.

Ордена и пам’ятного знака удостоєні вчитель з багаторічним стажем Ніна Жуля, а також журналісти Валентина Кушніренко та Семен Перцовський.

До речі, Ніна Миколаївна – засновник форми виховної роботи на прикладі подвигу Олександри Аврамівни Деревської в українській школі. На цьому прикладі педагоги Луганської СШ № 5 виростили три покоління учнів.

Заслужений журналіст України Семен Перцовський, – автор публікацій про родину Деревських у місцевих, регіональних та центральних засобах масової інформації.

Валентина Кушніренко, нагороджена «Золотою медаллю української журналістики» НСЖУ, підготувала у 2004-2013 роках цикл історико-публіцистичних передач на Луганському обласному радіо про родину Деревських. Журналіст брала участь у шести з 20 зустрічей родини у місті Ромни.

– Для мене це неймовірно дивовижне свято – ювілей, на якому гості одержують подарунки. І цей подарунок для мене - орден імені Олександри Аврамівни Деревської. Мене це дійсно радує, бо з цією родиною я знайома багато років. І це не частина моєї журналістської біографії, це стало частиною мого життя. Я чотири роки є переселенкою, живу у Львівській області, і вже двічі за цей час їздила у Ромни на зустрічі родини Деревських – цього року і минулого. Як тільки Алла Іванівна телефонує: «Поїдеш?» – «Якщо запрошуєте – поїду».

Як я розумію, ці орден і пам’ятний знак – логічне і дуже хороше продовження багаторічної діяльності всіх Деревських. І я сподіваюся, що буде продовження і далі. Можливо, на якомусь новому рівні, на інформаційному. Деревські – унікальне явище у нашому житті (Сєвєродонецку у цьому сенсі поталанило). І – як я бачу – цю справу має підхопити не тільки родина, але й громадськість. Ця пам’ять, цей педагогічний досвід мусять жити і мати продовження. Так, це важко. Багато до чого зараз більш формальне ставлення, проте загальнолюдські цінності повинні жити.

Цю ж думку продовжує і Андрій Юрійович Сербін, наставник Школи гун-фу «Дракон і Тигр», заслужений тренер України з кікбоксингу, онук О.А. Деревської:

 – Сподіваюся, цією нагородою ми розпочинаємо нову епоху. І всіх, хто дізнається про нинішню подію, ми запрошуємо на свій сайт – до віртуального музею пам’яті подвигу Олександри Аврамівни Деревської. Це не реклама. Це корисна інформація у книгах, фільмах, фотоматеріалах для того, щоб заповнити своє серце істинними, вічними цінностями.

Лариса Гордєй

Джерело: сторінка 8 «Луганщина.UA», 24 жовтня 2018 року