2019. Зустріч двадцять перша: віра, надія, любов. Валентина Кушніренко. «Вісті Роменщини», № 51, 20 грудня
Відкритий лист роменцям від родини Деревських
Незабутнє
Ми, учасники традиційної зустрічі у Ромнах нащадків Матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської, хочемо висловити щиру вдячність усім, з ким звела доля у вересні цього року на гостинній роменській землі. Наш теперішній душевний підйом, можна сказати, діаметрально протилежний тому емоційному стану, в якому ми опинилися під час минулорічної зустрічі. Тоді нас дуже засмутили і насторожили деякі суспільні тенденції, що виразно проявилися у житті Ромен.
Припинила своє існування школа-інтернат імені О.А. Деревської, а відтак – і Народний музей Матері-героїні, експонати до якого багато років збиралися небайдужими людьми. Деякі з цих дорогих дітям Деревських реліквій опинилися на смітнику, отже, втрачені назавжди…
Рік тому Ромни занехаяли унікальний музей... Але ж ім’я цієї жінки надавало (і надає!) іміджу міста особливого, неповторного забарвлення. Тривожила подальша доля пам’ятника Олександрі Аврамівні, що з 1982 року стоїть біля колишньої школи-інтернату: чи не час знайти в Ромнах для нього інше, більш вмотивоване публічне місце і хто не допустить його руйнування? До того ж у вашому чудовому краєзнавчому музеї зникли з експозиції фактично всі раритети, пов’язані з образом Роменської мадонни.
І ще одна прикрість: вулиця, на якій у 1940-50-х роках жила велика багатонаціональна сім’я Деревських, носила символічну назву Інтернаціональна. Та пару років тому її перейменували. Ми не проти увічнення у назвах вулиць пам’яті про достойних людей, але ж не все підряд з недавнього минулого відправляти на смітник Історії. Це важко назвати мудрістю.
Можливо, до певної міри обставини, що спричинили ці неприємні події, і вважаються об’єктивними. Однак багато чого можна (нехай і надзусиллями) виправити, змінити, створити, якщо є на те добра воля. І ви, роменці, таки її продемонстрували.
Хочеться зараз назвати хоча б декого, хто проявив цю волю – і на суспільному рівні, і на особистісному. Заздалегідь просимо вибачення в тих достойників, хто не потрапив до цього переліку. Їх насправді більше, що нас дуже тішить.
Почнемо з навчального закладу, який сьогодні став потужним осередком збереження пам’яті про материнський подвиг
О.А. Деревської. Це СЗОШ №2 імені Академіка А.Ф. Йоффе з багатющою 220-річною історією. Тут свого часу навчалися діти Олександри Аврамівни, зараз здобувають знання вже її правнуки. Колектив школи провів колосальну роботу, готуючи до відкриття у кабінеті історії музейну експозицію «Роменська мадонна». Особлива наша подяка директору школи Лідії Олексіївні Скрипці. Таких ентузіастів ще пошукати! Це вона, підтримуючи багаторічну дружбу з Деревськими, надихає педагогів та учнів на напрочуд теплі і зворушливі зустрічі. Чого варті їхні шкільні концерти-посвяти, концерти-сповіді! Щоразу ми не можемо стримати сліз.
Також вдячні міському голові Сергію Салатуну, секретарю міської ради Валерію Мицику, всій їхній команді за розуміння вагомого значення постаті О.А. Деревської для Ромен. Міська влада знайшла можливість виділити майже 100 тис. гривень на облаштування музейної експозиції у СЗОШ №2. На її урочистому відкритті С.А. Салатун пообіцяв упритул зайнятися з’ясуванням можливості щодо організації повноцінного меморіального музею саме в будинку на колишній Інтернаціональній, де жила Олександра Аврамівна з найменшими дітьми аж до своєї смерті у 1959 році. Зараз цей будинок належить її нащадкам.
Про реальну ймовірність здійснення цієї заповітної мрії Деревських говорила і депутат Сумської обласної ради, співробітниця Роменського краєзнавчого музею Вікторія Мурич. Саме вона доклала зусиль до того, аби були виділені кошти на створення шкільної музейної експозиції. І саме вона пообіцяла «проінспектувати» в запасниках краєзнавчого усі експонати «від Деревських» з тим, щоб знову знайти їм належне місце на стендах музею. А побувавши ввечері у родинному колі нащадків Олександри Аврамівни, Вікторія Мурич назвала себе не просто шанувальницею, а й другом сім’ї Деревських.
Активну роботу зі збереження пам’яті про легендарну жінку проводить і Григорій Дуброва - нині представник у Сумській області Громадської організації «Меморіал подвигу Роменської мадонни». В планах ГО – і шкільні творчі конкурси, і науково-практична конференція для батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу для вивчення педагогічного досвіду О.А. Деревської, і публікація тематичної збірки літературних творів місцевих авторів, присвячених Деревським.
Одним з таких авторів є педагог і поетеса Тетяна Лісненко, відданий друг сім’ї Деревських ще з тих часів, коли працювала у школі-інтернаті і готувала сценарії до літературно-мистецьких свят з нагоди приїзду у Ромни нащадків Деревських. Багато зворушливих поетичних рядків присвятила вона Олександрі Аврамівні. Є серед них і такі:
Ти чуєш, Мамо, світ тебе вітає,
Твій подвиг - у Добро перероста.
Він живить нас. Він в душах проростає,
Ти, Мамо – Діва, чиста і свята!
Так само хвилюючі та щирі вірші й пісні про Маму пише і музичний працівник Тетяна Мочакова. На традиційній зустрічі з громадськістю в центральній міській бібліотеці ім. Б. Антоненка-Давидовича вона виконала дві пісні, написані нею рано-вранці того ж дня, під впливом вражень від зустрічі з Деревськими, з якими вона також давно знайома. Дуже нам сподобалося її пісенне зізнання: «Не Деревская, но не чужая», і те, що назвала Олександру Аврамівну рідною мамою.
Ви, роменці, для нас усі не чужі. Спасибі колективу МЦБС за теплі зустрічі з містянами. Хіба забудеш тих жіночок, які дарували нам на згадку милі сувеніри-обереги, власноруч зроблені, чи унікальні спогади тих, хто особисто знав і дружив з Деревськими?
У вашому місті вміють зустрічати гостей. Вже кілька років поспіль Деревські зупиняються в гуртожитку вищого професійного училища, де директорує Павло Помаран. Дякуємо за теплий прийом і смачні сніданки з обідами.
А про подружжя Рудейків – Миколу і Наталю – варто сказати окремо. Наталя – внучка О.А. Деревської, донька Валерія Деревського, якого Микола називав батьком. Їхній дім – щедрий, теплий, красивий, завжди відкритий для всіх Деревських. Саме тут відбуваються традиційні сімейні зустрічі з обов’язковим «святом печеної картоплі», з піснями під баян і спогадами, спогадами… Тепло рідного дому для Деревських з роками не холоне саме завдяки Рудейкам!
Збори сім’ї -2019 були щедрі на незабутні враження і одкровення. Такою вражаючою несподіванкою стала випадкова зустріч правнучки О.А. Деревської Наташі з випускником Роменської школи-інтернату Максимом Шапоренком буквально в ті ж дні, коли гостювали Деревські. Не знаю подробиць, але хлопець, почувши ім’я Олександри Аврамівни, раптом задер сорочку і показав Наташі татуювання на своїх грудях – зображення пам’ятника Мамі, що досі стоїть біля колишньої школи-інтернату. Максим зізнався, що мріяв потрапити на цю зустріч з Деревськими. Як же йому припав до серця образ Олександри Аврамівни, як ідеал, як недосяжна мрія і вічна туга за материнським теплом і любов’ю, яких, певно, не судилося хлопцю спізнати у своєму житті. І що особливо розчулило: напередодні нашого приїзду Максим Шапоренко з власної ініціативи прибрав територію навколо пам’ятника і почистив сам монумент. Ніхто його про це не просив. Велике спасибі, Максиме, з радістю чекатимемо тебе на наступній зустрічі у 2020-му. Вона обов’язково відбудеться!
І ще одне відкриття. Ми дізналися, що в Сумській області живе людина, завдяки якій півстоліття тому весь Радянський Союз дізнався про легендарну сім’ю Деревських. Це Анатолій Стреляний - у 60-ті роки минулого століття молодий журналіст «Комсомольской правды». З його нарису «Большая семья» розпочалася всесоюзна слава розпорошеної родини, брати і сестри якої відтоді місцем своїх постійних зустрічей обрали саме Ромни, де залишився рідний дім. Так от, віддаючи належну шану Анатолію Івановичу, ми дорогою в Ромни заїхали в с. Рябину, щоб вручити 80-річному журналісту заслужену нагороду – волонтерський орден Матері-героїні О.А. Деревської, заснований ГО «Меморіал подвигу Роменської мадонни».
І це було дуже символічно, бо так відновився у просторі і часі ланцюжок «минуле – теперішнє – майбутнє».
Як сказала одна з дочок Деревських, Алла Сербіна, жителька м. Сєвєродонецьк Луганської області, яка є натхненником та незмінним організатором цих сімейних зустрічей, «Сім’я Деревських – непересічне явище в житті нашого суспільства, з розряду вічних людських цінностей. Неприпустимо це колись утратити. І орден пам’яті Мами – не просто сімейна реліквія, а нагорода-подяка і нагорода-надія. Надія на те, що подвиг Матері буде жити. Жити заради щастя багатьох дітей».
І на завершення. Ми почули від жителів міста чудову фразу: «Ви нас надихаєте, приїжджайте частіше». Спасибі, земляки! А ви надихаєте нас! Тому й звертаємося до всіх роменців із нашою вірою, надією та любов’ю. Саме завдяки вам, вашій відданій дієвій пам’яті зараз, після 21-ї зустрічі ми впевнено говоримо:
Деревських роду нема переводу!
Від імені родини Деревських,
Валентина Кушніренко, член Національної спілки журналістів України, нагороджена орденом Матері-героїні О.А. Деревської
P.S. Найповніша інформація про сім’ю Деревських зібрана на сторінках віртуального музею пам’яті «Подвиг радянської Матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської»: http://derevskaja.com/