2020. Приклад любові. Лариса Гордєй. «Вісті Роменщини», №19, 8 травня

Торік восени в Ромнах відбулася двадцять перша зустріч сім’ї Деревських. Для тих, хто не в темі: Олександра Аврамівна Деревська разом з чоловіком Омеляном Костянтиновичем із 1919 до 1959 року прийняли у свою родину й виховали 48 осиротілих хлопчиків і дівчаток різних національностей. Незважаючи на війни, голод, розруху й не завжди схвальні погляди оточуючих. Постійно організовуючи себе і дітей, піднімаючи моральну планку сім’ї та суспільства в цілому.

До минулого року в Ромнах у школі-інтернаті, яка майже 45 років поспіль носила ім’я О.А. Деревської, був музей. Проте вітер змін виявився настільки потужним, що частину експонатів випадкові перехожі підібрали на вулиці (у прямому сенсі цього слова).

Тоді Громадська організація «Меморіал Подвигу Роменської Мадонни», головою якої є сєвєродончанка Алла Сербіна (у дитинстві – Світлана Деревська), головний редактор сайту http://www.derevskaja.com/

(віртуального музею Олександри Аврамівни), не на жарт забила на сполох.

І, на щастя, була почута.

Шостого вересня 2019 року в Роменській СЗОШ № 2 ім. Академіка А.Ф. Йоффе, де свого часу навчалися одинадцятеро дітей Деревських, урочисто відкрито музейну експозицію, присвячену пам’яті матері-героїні Олександри Аврамівни Деревської. Частину експонатів передав до музею «Меморіал Подвигу Роменської Мадонни».

Кошти на експозицію виділила Роменська міська рада. А організаційні питання, які виникали, оперативно вирішував колектив школи на чолі з директором Лідією Скрипкою у тісній взаємодії з нащадками Деревських.

Таким чином, двадцять перша зустріч цієї унікальної родини, на відміну від попередньої, була сповнена стриманого оптимізму: експозиція у Ромнах відроджується, пам’ять про Маму житиме тут і далі.

Радує те, що не тільки діти й онуки Деревських з Луганської, Дніпропетровської, Харківської областей і далекої Якутії поспішали на зустріч до Мами. Квапилися сюди і представники Громадської організації «Меморіал Подвигу Роменської Мадонни» з Львівщини й інших регіонів нашої країни, телефонували з Підмосков’я: загальнолюдські цінності не мають географічних меж, вони поза політикою.

За день до зустрічі в Ромни приїхав випускник тамтешнього інтернату, що носив колись ім’я О.А. Деревської, Максим Шапоренко й, за його ж словами, відразу до Мами. Не «до пам’ятника», а «до Мами». Максим і навів порядок біля скульптури, зараз покинутої. Однак Деревські продовжують сподіватися, що оскільки зв’язок пам’ятника з уже не існуючим інтернатом повністю втрачено, знайдеться й для нього в Ромнах більш гідне місце. Була б на те, воля городян.

А запитати про неї сьогодні не складно – через петицію місцевій владі чи соціальні мережі.

«Дорогою до Ромен, ми заїхали в село Рябину, Великописарівського району – до журналіста радіо «Свобода», письменника Анатолія Івановича Стреляного, – розповідає Алла Сербіна. – Саме з його нарису, надрукованого 1969 року в газеті «Комсомольская правда», і розпочалася історія зустрічей сім’ї Деревських.

А передувало тому нарису ось що. Наш брат Федір служив на підводному човні. Сталася там пожежа. Федя в той момент і подумав: у всіх товаришів по службі є рідня, виживу – зберу своїх Деревських. Річ у тім, що нас – дітей Деревських – після смерті мами розподілили по різних дитячих будинках та інтернатах (як тоді і годилося – за віком); з багатьма братами та сестрами зв’язок обірвався. От Анатолій Іванович і передав заклик Федора на всю велику країну: «Деревські, відгукніться!».

«В Ромнах цього року нас прийняли міський голова Сергій Салатун і секретар міської ради Валерій Мицик, – продовжує розповідь Людмила Крицька (у дитинстві – Деревська). Потому ми попрямували до школи № 2 - саме на відкриття експозиції. Зроблена вона добротно і з любов’ю: стенди, фото, теки з документами, сімейне дерево Деревських, збільшений волонтерський орден імені Олександри Аврамівни – все з надією на те, що з часом знову буде повноцінний музей. Хоча кандидат історичних наук Григорій Діброва говорить, що й зараз це за наповненням справжній музей».

На знак подяки за волонтерський труд педагоги школи отримали грамоти «Меморіалу Подвигу Роменської Мадонни» як хранителі пам’яті про Олександру Аврамівну.

Діти ж Деревських самим своїм життям охороняють пам’ять про Маму і тому апріорі гідні того, щоб заснований минулого року для волонтерів орден і пам’ятний знак «Мати-героїня Олександра Аврамівна Деревська» були і в їхніх родинах. Ці нагороди, а ще по книзі трьох сестер Деревських – Валентини Потєхіної, Лідії Тищенко й Алли Сербіної «Пам’ять про Маму» й були вручені на відкритті експозиції тим із сім’ї, хто приїхав на зустріч.

Заступник голови Громадської організації «Меморіал Подвигу Роменської Мадонни» Андрій Сербін додає: «На щастя, нам разом із роменчанами вдалося зберегти частину колишнього музею. В деякому сенсі нинішня експозиція навіть краща: вона оформлена із застосуванням новітніх технологій. Її відкриттям ми не тільки зберігаємо пам’ять про великий подвиг Олександри Аврамівни, а й просуваємо волонтерський орден для тих, хто продовжуватиме зберігати пам’ять про неї: для прийомних сімей (були такі на відкритті музею) і дитячих будинків сімейного типу, для педагогів, громадських активістів. Можливо, ця подія вплине і на частину нащадків Деревських, і вони також гідно оцінять велич того, що зробила колись їхня бабуся, яка, завважте, жила дуже скромно.

Не була вона багатою, не досягла успіху в бізнесі, не відпочивала за кордоном (та чи й відпочивала взагалі?). Навіть звання «Мати-героїня» присвоїли Олександрі Аврамівні посмертно. Але мала вона безмежно добре серце, яке дозволяло любити тих, від кого відмовилися часом навіть рідні, тобто хворих і дуже слабких дітлахів, і виходжувати знедолених, у тому числі й хлопчиків та дівчаток, вивезених з блокадного Ленінграда. І не просто любити і годувати, а зайняти корисними справами, забезпечити цим дітям основу, за якою кожен зіткав власне життя».

І далі Андрій Юрійович зазначає, що за тиждень до відкриття експозиції в українських Ромнах, відкрилася ще одна, майже така сама, у російському Жигульовську, де також живуть хранителі пам’яті Деревських. Ще одна спрямовуюча лінія, ще одне світло зірки Мами.

«Послухайте! Адже якщо зірки запалюють, значить, це кому-небудь потрібно?», – більше століття тому написав поет.

Щоб сяяла зірка Олександри Аврамівни Деревської, необхідно кожному з нас. Навіть якщо ми цього ще не усвідомлюємо.

Ми живемо у час змін (цікаво, що авестійською це слово означає ще й «кара») і підмін (тайного, непомітного заміщення одного об’єкту іншим). І ось уже вчорашні друзі вважаються ворогами, щирість поступається місцем бізнес-інтересу, а батьківська настанова, схвалення оцінюються у грошовому еквіваленті. Зупинити цей суцільний обман можна лише в родині, де панує істинна материнська любов. Прикладом такої любові і є Олександра Аврамівна.

Лариса Гордєй, журналіст