2013. Тетяна Лісненко. Вічна Деревська

Неначе лебеді ви ранньою весною

Із вирію вертаєте в наш край,

Де вас чекає місто над Сулою,

Бо тут і пам’ять, смуток ваш і рай.

Була велика зграя лебедина,

Були тут вірні дочки і сини,

Й розтанула, як сніг, жадана днина,

Лишивши мамі пасмо сивини...

І різні всім судилися дороги,

Прощалися вже сестри і брати.

Вклонилися всі Матері й порогу,

Й поринули вже рідні у світи...

А мати сива – чайкою в тривозі

Стирала крила, билася в журбі...

- О, як вони ріднесенькі в дорозі, -

І місця не знаходила собі...

А тут малі і немічні, і хворі,

О, дай їм Бог здоров’я (не межу...)

В біді учора, а сьогодні - в горі,

- Колись про їхні долі розкажу...

Вона – Зоря, Легенда і Мадонна!

Усім по крихті – серце віддала.

Душа – криниця: чиста і бездонна,

Взамін собі нічого не взяла.

І на олтар життя своє поклала,

Її любов - нетлінна і свята.

Для діток щастя в Господа благала,

В самої ж доля... Ой, не золота...

Вона добра насіяла немало,

Усіх, мов сонце: гріла й берегла,

І для усіх ЛЕГЕНДОЮ вже стала!

Та ні! Вона – такою і була!

Сьогодні в пояс кланяємось МАМІ,

Бо рід її – мов мудрості ріка.

Її ім’я – не висохне з роками, -

Вона ж бо вічна – МАМА ДЕРЕВСЬКА.

***