2012 год. Отчеты и отклики

Думка дитини, вихованця школи-інтернату імені Матері-героїні Олександри Деревської:

«О.А. Деревська в моєму житті.

48 дітей різних національностей отримали прізвища матері-героїні Олександри Деревської. Сьогодні заклад підтримує стосунки з дітьми, внуками, правнуками Олександри Деревської, які проживають в Донецьку, Днепропетровську, в містах Росії і інших країнах.

Кожного року на День Матері, у травні, у школі-інтернаті проводяться зустрічі членів родин із учнями та виховні заходи за участю міської влади і інших гостей.

Подвигу Олександри Деревської немає аналогу у світі!!!

Про неї знає багато людей у світі, вона є зразком добра, щедрості, щирості, милосердя, справжнього материнства, великого материнства і великого патріотизму.

На її прикладі потрібно сьогодні навчати молоде покоління.

Про неї, частково, написано в Великій Енціклопедії України, про її подвиг написані книги, її іменем, названа одна із планет сонячної системи. Але цього замало.

Кілька років поспіль, спільнота піднімає питання заснувати медаль чи орден Матері-героїні Олександри Деревської.

Але влада країни не слухала і не чула пропозицій – вагомих, і конче потрібних сьогодні,

коли треба навчати молодь, як створювати сім’ю, як берегти сімейний вогник, як бути мудрими батьками і як по-справжньому любити дітей.

Знаємо, що весіль менше, ніж розлучень. Не секрет, що у наш час діти в сім’ї потерпають від батьків, потерпають від насилля.

В Україні ісує багато шкіл-інтернатів, де працівники несуть за державних дітей більшу відповідальність, ніж за своїх,

більше проводять часу у школі, ніж удома, біля своїх дітей.

Створені будинки сімейного типу та прийомні сім’ї.

Є, звичайно, і негативи, але окремі діти-сироти знаходять сімейний затишок у чужих родинах, які потім стають родинним гніздечком...

Я знаю, є схожі нагороди, але подвиг О.Деревської – один у світі!

Схожих на цей подвиг – немає!

Я переконаний, що прочитавши мою статтю, наша нова державна влада почує крик моєї душі, зробить якісь вагомі кроки, і всі від цього стануть трішки добрішими, щасливішими, чистішими.

Бо пам’ять повинна розростатись, пускати корені, надихати майбутні покоління на добрі справи.

Вони так сьогодні потрібні!!!

З повагою, Стадницький Дмитро,16 років, 23.11.2011 р.»