2013. Дітям школи-интернату присвячую

Дітям школи-інтернату присвячую

Тетяна Лісненко

Запрошую  ласкаво я до школи

І з висновками ти не поспішай.

Черстве тут слово не звучить ніколи,

Тут поєднались щирість і душа.

Тут Деревська з”єднала воєдино

Маленькі душі, ніжність їм дала.

Будь милосердна й ти, моя Людино,

Зрони в їх серце крапельку тепла.

Тут діти забуваються про втому,

І мріють про фантастики політ.

Та їх серця вертаються додому, -

У те гніздо, що скресло, наче лід...

І кожну ніч із присмаком полину

Дитина сон, як пігулку ковта.

Чужа подушка, ковдра і перина, -

А де ж дитяча доля золота?..

Усе тут є, і навіть подарунки,

І щира вихователька. Зате

Нема отут того п”янкого трунку,

З ростка якого дерево росте.

Усе, все є : і книги, і гостинці,

На клумбах – квіти ніжно-чарівні...

Але печаль із серцем наодинці

Життя плете мелодії сумні.

А в небі синім – мамина усмішка,

Неначе знову: щира і жива.

Хоча б збагнути, видивитись трішки,

Щоб не жалил горе-кропива...

У школі шум і голоси малечі,

Все губиться: і мить, і забуття,

А в небі – кола істинно лелечі

Малює вічність розпачу й життя.