1999. ПОДВИГ МАТЕРІ. П. Нестеренко. «Урядовий кур’єр», № 134, 21 липня
ПОДВИГ МАТЕРІ
Мабуть, для кожної людини немає світлішого свята як день народження матері. І про це ніколи не забувають сини і доньки Олександри Аврамівни Деревської, які й через сорок літ по її смерті збираються в мальовничому містечку Ромни на Сумщині, аби вшанувати найдорожчу для них людину. Заслужила цього Олександра Аврамівна, адже майже сорок літ з п'ятдесяти семи, прожитих нею, були віддані вихованню дітей-сиріт. Разом зісвоїм чоловіком Омеляном Костянтиновичемвона виховала 31 сина і 17 доньок...
Сьогодні ім'я О. А. Деревської відоме далеко за межами України. Про Матір написані книги і створені кінофільми. Один з них - «Роменська мадонна» на міжнародному фестивалі в Лейпцігу зайняв перше місце і був удостоєний премії «Золотий голуб». ЇЇ ім'ям, крім школи-інтернату, названа одна з вулиць в Ромнах та мала планета, відкрита вченими Кримської обсерваторії.
Нині в Роменській школі-інтернаті живуть і навчаються 225 хлопчиків і дівчаток, 35 - круглі сироти. У багатьох дуже складні долі. Тож про них турбуються дорослі. Так, представники регіонального відділення Всеукраїнського благодійного фонду «Соціальний захист» на святі, присвяченому Матері, розповіли про свої наміри конкретно підтримати школу-інтернат, яка носить ім'я О. А. Деревської. Для початку вони вручили цьому закладові телевізор і чудові ігри.
...Вона народилася і виховувалася в трудовій родині. Батько був робітником-нафтовиком. Як тільки Шура закінчила школу, розпочалася імперіалістична війна. У Грозному, де вона жила з батьками, відкрився військовий госпіталь, і Шура Семенова йде туди працювати дієтсестрою. ЇЇ доброту і щирість помітив молодий червоноармієць Омелян Деревський, котрий заходив до госпіталю провідати свого друга. Та недовго довелося бути разом: Омеляна покликав фронт.
Війна є війна. Вона завжди приносить людям горе і нещастя. Багато сиріт блукали вулицям міст і сіл, і серце Олександри стискалося від болю, коли бачила перед собою голодних і обірваних дітей. Хотілося їй зібрати біля себе всіх оцих нещасних малюків, зігріти материнською ласкою і любов'ю.
Початок був таким. Якось Олександрі Аврамівні довелося бути на одній з багатолюдних залізничних станцій. До неї підійшла молода жінка з немовлям і попросила потримати його кілька хвилин, мовляв, терміново треба відлучитися. Та пройшли години, а незнайомка так і не з'явилася. Глянула Олександра Аврамівна на ніжне, миле личко дитинки і сльози на очах забриніли. Поцілувала його і понесла додому. І твердо вирішила: немовля залишиться в неї.
А одного разу жінка поверталася з госпіталю і зустріла на дорозі тремтячого від холоду, обірваного й голодного хлопчину років десяти. Його звали Тимофієм. Взявши за руку, поспішала вулицею додому і раптом спіткнулась: поперек тротуару лежала жінка, а поруч з нею надривала голос дитина. Відчуваючи непоправне, намагалась віднайти пульс. Рука жінки була мертвоблідою і холодною. Тепер вона вже знала, що їй треба робити. Бережно підняла із землі дитину. Потім Олександра Аврамівна стала матір'ю Дмитрика, Панни, Ніни...
Після громадянської війни О. А. Деревська працювала дієтсестрою в лікарні, а чоловік - майстром бурових робіт. Його професія постійно кликала сім'ю в дорогу. Грозний, Майкоп, Баку, Сахалін, Сизрань... Велика Вітчизняна війна застала Деревських у Самарській області. Нова війна - нові сироти. У приймальнику-розподільнику Олександра Аврамівна вирішила взяти дівчинку. Коли привезли дітей з Ленінграда, сім'я поповнилася ще дев'ятьма малюками. Тепер у Деревських було 17 дітей: від немовляти до 15-річного підлітка.
Відгриміли переможні залпи Великої Вітчизняної. Омелян Костянтинович одержав нове призначення - в місто Ромни Сумської області начальником будівельної контори тресту «Укрсхіднафторозвідка». В цих краях починалися пошуки нових родовищ нафти. Спочатку в Ромни він приїхав один, а потім викликав до себе Олександру Аврамівну з дітьми. На той час родина Деревських вже налічувала ЗО хлопчиків і дівчаток.
Багатодітній сім'ї було виділено будинок по вулиці Інтернаціональній в Ромнах. Тоді ж, у сорок п'ятому, Олександра Аврамівна взяла з дитячого будинку ще кілька дітей. А потім щороку (з 1946 по 1950 роки) родина Деревських все збільшувалася і збільшувалася. У Ромнах вона зросла на 18 осіб. Останньою дитиною в сім'ї стала однорічна Катюша...
Невпинно летять роки. Вже давно виросли діти Деревських, самі стали батьками і дідусями. До речі, деякі діти Матері захищали землю від гітлерівських загарбників в роки Великої Вітчизняної.
Смертю хоробрих загинув Тимофій Деревський - один з перших вихованців. Він похований в братській могилі на харківській землі.Не повернувся з ратного поля і ще один з синів Деревських — Дмитро...
Працелюбними,чудовими людьми виросли названі діти Олександри Аврамівни. Кілька з них поєднали своє життя з рідними Ромнами.
І коли збираються у цьому місті, обов'язково ідуть на кладовище, щоб вклонитися могилі Матері, покласти квіти до пам'ятника, на якому викарбувані слова: «Ти наша совість, наша молитва, мамо. Земний уклін тобі. Твої діти».
Петро НЕСТЕРЕНКО,
власний кореспондент «Урядового кур'єра» в Сумській області